Ілюстративне фото
Багато українок були вимушені виїхати за кордон через початок повномасштабного вторгнення. З якими труднощами вони там зіткнулися, як з ними впоралися, та яким є становище жінок поза Україною?
Марія Шагурі, культурологиня та історикиня за освітою, редакторка та перекладачка. Співзасновниця Kyiv Comic Con та кураторка перекладів коміксів DC в Україні.
«Рішення про виїзд приймалося дуже спонтанно, тому що в мене була така ситуація, що я мала 1,5-річного сина і була на шостому місяці вагітності. У перші дні після початку повномасштабного вторгнення в мене були такі «гойдалки настрою», я думала, виїздити чи ні. Якщо виїжджати — то як? Якщо залишатися — то на яку небезпеку я наражаю свого сина? Але, зрештою, я прийняла рішення про виїзд до Польщі, тому що володію польською мовою і маю там багато друзів та знайомих, які готові були допомогти. Приблизно два тижні ми жили у друзів, а потім вони допомогли нам знайти квартиру, і ми вже жили самостійно», — розповідає Шагурі.
За кордоном довелося долати багато труднощів: виховувати дітей без підтримки рідних, паралельно з цим працювати, шукати нові можливості.
«Це емоційно складно, тому що чоловік залишився в Україні й дуже переживає, що не бачить дітей, адже донька народилася вже у Польщі. Працювати, коли є двоє маленьких дітей, навіть у «тепличних» умовах, коли вся сім’я разом, вже важко, а тут, коли я опинилася сама, це було дуже складно. У перші тижні було дуже багато роботи, але все трималося на адреналіні. Я дуже багато перекладала в перші місяці війни. Потім це все перейшло у спокійніший формат. Знайшлись роботи, я продовжую працювати з українським видавництвом, перекладаю статті для кількох польських видань, які мають українську версію сайту. Для дітей спочатку вдалося знайти чудову няню, тепер вони вже ходять до ясель і садочка. Тому по-трішки все вдалося поставити на якісь такі рейки, щоб можна було і працювати, і виховувати дітей. Але, звісно, ця «розірваність» сильно б’є і по емоційному стану, і загалом по взаєминам, адже не має так бути, що одна частина родини в одному місці, інша — в іншому. Ти не можеш у будь-який момент приїхати, коли діти хочуть побачити тата, або коли він хоче побачити їх чи мене. Це дуже складно і сумно, але найближчим часом, з огляду на дітей та їхню безпеку, на жаль, ситуація має залишатися в тому ж стані, що й зараз», — говорить Шагурі.
Польське суспільство, як і українське, ще має проблеми з порушенням прав жінок, але теж продовжує з ними боротися.
«У Польщі ситуація зараз приблизно така, як в Україні. Напередодні 8 березня з’явилося багато різних акцій в магазинах, яток з квітами на вулицях. Але в Польщі є день чоловіка 10 чи 11 березня і день жінки 8 березня. Це не йде з ухилом, що це день берегині, краси, якоїсь натхненниці для чоловіків, а просто день жінки. Тут це ще трохи ускладнюється нещодавніми подіями. Близько тижня тому в центрі Варшави зґвалтували і вбили білоруску, і на цих вихідних тут пройшов марш проти насильства над жінками. Це сталося незадовго до дня жінок, тому підштовхує до суспільних роздумів, до дискусій, що не все так добре, що потрібно більше говорити про становище жінки в суспільстві, про зґвалтування і «культуру» мовчання. Мені здається, з кожним роком це починає дедалі більше обговорюватися.
На щастя, я тут не спостерігаю цього явища, яке раніше спостерігала в Україні, що треба вчительці квіти подарувати, жінок в офісі привітати, сказавши, що вони «окраса колективу». Але проблеми існують, принаймні з огляду на нещодавні події. Можливо, більш ліберальна влада, яка зараз прийшла у польський парламент, почне щось робити в цьому напрямку. Принаймні, зараз починає обговорюватись на більш серйозному рівні питання абортів», — розповідає перекладачка.