«Саме символом вишита сорочка стала у часи визвольної війни» — розмова з Людмилою Климук

Чому не зовсім вірно говорити «вишиванка», як радянщина спрощувала українську культуру та які міфи і досі живуть про вишиті сорочки?

Про це в ефірі Громадського радіо говорили з Людмилою Климук — співзасновницею майстерні «Шляхетний одяг», кураторкою проєкту «Відкрита скриня».

«Питання правильності назви можна розглядати в історичному контексті, тому що саме слово «вишиванка» вже, на жаль, чи на радість, уже увійшло в нашу історію, і воно вже вживається в широких колах, і тому знищити або перекреслити його ми не можемо, хоча воно не є таким давнім і виникло всього сто років тому, десь у 1920-х роках, і коли вишита сорочка стала символом. За великим рахунком, вишита сорочка — це вишита спідня білизна, яка просто гарно прикрашалася, але вона вдягалася в контексті іншого українського вбрання, тобто там була і керсетка, і поясний одяг, пояс, намиста, головний убір, і разом це все становило вбрання, у якому люди ходили повсякденно або вдягалися на свята, тобто це один із елементів».

Климук пояснює, що саме символом вишита сорочка стала у часи визвольної війни і тому зараз ми маємо вишиту сорочку власне як символ, і назва «вишиванка» «зараз прижилася».

«Хочу зазначити, що в Україні не тільки вишивали сорочки. У нас були і ткані сорочки, і апліковані сорочки, тому можна ввести ще «тканку», або, наприклад, «аплікованку». Ми  не кажемо так.

Аплікація — це дуже давня техніка, коріння ми, на жаль, ми не можемо прослідкувати, і якісь такі дуже давні зразки не збереглися, хоча, наприклад, на Волині, в Поліських селах, досі використовується в обрядовому … це костюм свашки, тобто на весіллі є заміжня жінка, яка називається сваха або свашка, і в її вбранні використовується такий спосіб оздоблення одягу, тобто як аплікація, нашивається візерунок зверху на рукав, різними геометричними фігурами, різних кольорів, дуже ефектний і дуже гарний.  

Експертка розповіла, що чорний колір в українському вбранні використовувався навіть на весіллях і не вважався траурним, і носили його не тільки чоловіки, як подекуди розповідають. Також існує думка, що сині сорочки носили жінки, які нібито не хочуть або не можуть народжувати, або вже не можуть.

«Це міф! Тому що якщо ми говоримо про колір тканини чи колір нитки, найдавніші сорочки, які ми бачимо — червоно-синього кольору. Чорний колір тоді не використовували, і було червоне з додаванням синього. Синій колір індиго був дуже цінний, дорогий. Він виготовлявся в Індії або в Туреччині, через Туреччину постачався в Україну, і коли почалися російсько-турецькі війни, постачання припинилося, відповідно народ почав шукати заміну. На той час — середина XIX століття — винайшли чорний аніліновий барвник, і це був такий модний прорив».

Також знавчиня розповідає, що з наукової точки зору є таке поняття, як етнорегіон, що має ширшу структуру, аніж просто «північ, південь, захід, схід»:

«В етнорегіон входять певні землі, об’єднані певними загальними рисами, тобто там буде подібне вбрання, мова, харчування житло. І таких етнорегіонів у нас достатньо багато в Україні, і в кожному з них ми ще виділяємо таке поняття, як локальна традиція, а це можуть бути взагалі 3-5 сіл, які ходили у подібному вбранні, і в них прослідковувалась якась єдність, тому різноманіття у нас просто грандіозне. Але, при тому всьому, якщо ми будемо порівнювати Волинь і Дніпропетровщину, абсолютно чітко можна сказати, яка дівчина звідки, тому що по композиції орнаменту, по розташуванню його на одязі, по символах, по кольоровій гаммі і по техніках вишивання дуже чітко сорочки стають у певну традицію».

Пані Климук зазначає, що дослідники виділяють близько 200 видів вишиваної сорочки. але «це теж спірне питання», тому що «досі ця система перебуває в розвитку»:

«Досі є цілі дебати, як правильно називати, як правильно називати, тому що в нас виходить така історія, коли різні етнорегіони могли вишивати однією й тією самою технікою, але в різних місцях вона називалась по-різному, а могло бути навпаки: назва одна, а спосіб вишивання різний».