Зараз, якщо військовий заявляє про правопорушення командира, то розбираються не зі зверненням, а з бійцем — юристка

Одним із невирішених питань в армії залишається можливість військовослужбовців повідомляти про правопорушення інших без негативних наслідків для себе. Сьогодні більшість методів передбачають залучення командира особи, яка подала скаргу. Це неефективно та навіть небезпечно для військовослужбовця, якщо порушення вчинив саме командир, як це часто буває.

Про це в етері Громадського радіо розповіла Анастасія Криштанович, юристка правозахисного центру для військових «Принцип».

«Потрібно розуміти, що військова служба — це доволі закрита система, де діють свої правила. Наразі у військових є дуже мало способів повідомити про правопорушення у військовій частині. Такими способами може бути звернення на гарячу лінію Міністерства оборони, подання скарги в порядку дисциплінарного статуту, звернення до органів досудового розслідування.

Проблема в тому, що у випадку використання таких методів, командир, щодо якого часто й скаржаться, дізнається про особу-скаржника і може застосовувати до неї заходи негативного впливу. Наприклад, тиск, фізичну розправу або збільшення обсягів несення служби. Тому наразі, якщо ти повідомляєш про правопорушення, вчинене командиром, будуть розбиратися не з причиною звернення, а з тобою», — пояснює Криштанович.

За її словами, громадська організація «Принцип» займається аналітикою та адвокацією змін до законодавства, аби збільшити рівень самозарадності військовослужбовців. «Принцип» використовує справи, з якими звертаються до ГО, для поглиблення аналітики та донесення до органів влади наявних проблем. Криштанович розповідає, що до правозахисного центру надходить по кілька звернень на тиждень.

Вона пояснює, що у військовій службі є чітка вертикаль влади, визначена статутом внутрішньої служби ЗСУ. Відповідно до неї, військовослужбовець може звертатися виключно до свого безпосереднього командира:

«Навіть якщо військовослужбовець вирішує написати скаргу, і порядок написання дозволяє «перестрибнути» ці ланки, все одно скаргу потім «спустять» командиру військовослужбовця.

Військова служба правопорядку, до якої можуть звертатися військовослужбовці, має право проводити виключно службові перевірки. Їх суть в тому, щоб прийти і перевірити факт наявності порушення службової дисципліни. Військова служба правопорядку не може проводити службові розслідування, тобто детально вивчати ситуацію. Це покладається безпосередньо на командира. Тому, так чи інакше, він знатиме, хто звернувся, як і з якої причини».

За її словами, першою ідеєю рішення було впровадження анонімного звернення, зокрема, через гарячу лінію. Вона розповідає, що подібна система працює у США, де військовослужбовці можуть анонімно й безкарно повідомити про порушення.

Криштанович зазначає, що в Україні є закон про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві. Особа, яка стала свідком кримінального правопорушення або потерпіла від нього, має право на заходи безпеки. Передбачені вони й для військовослужбовців. Зокрема, вони можуть бути переведені або командировані до іншої військової частини.

«Однак від початку війни у 2014 році таких випадків були одиниці. «Принцип» робив запит до Офісу генпрокурора на доступ до публічної інформації, і нам повідомили, що статистика щодо застосування таких заходів безпеки не відслідковується. В законі передбачені уповноважені особи, які можуть застосувати такі засоби, зокрема слідчий, прокурор та ін. Але військова служба й кримінальне провадження йдуть окремо одне від одного. І нам досі не відомо, як уповноважена особа може вирішувати, в яку частину перевести військовослужбовця. Слідчі або прокурори не будуть втручатися в порядок несення військової служби. Постає питання, чи може командир особи відмовити в такому переведенні. Адже за звичайних обставин саме він підписує рапорт на переведення», — говорить юристка.

На її думку, головна проблема полягає в підході органів, уповноважених розглядати скарги. Військовослужбовці можуть анонімно звернутися до Державного бюро розслідувань. Але звернення має стосуватися або конкретної особи, або містити факти тяжкого чи особливо тяжкого злочину. Військовослужбовці можуть не володіти необхідною юридичною інформацією або можливістю звернутися по допомогу.

Криштанович розповідає, що в Міністерстві оборони створили Центральне управління захисту прав військовослужбовців. Воно ще не почало свою роботу, але дає надію на вирішення наявних проблем.

«Першочергове завдання управління — дуже швидко реагувати на будь-які скарги й звернення, мати мобільні групи, які вирушатимуть у підрозділи опитувати особовий склад. Ідея полягає в тому, що особа, щодо якої було повідомлення про правопорушення, має не знати про особу, яка повідомила про це», — каже юристка.

За її словами, військовослужбовці можуть звертатися до уповноваженого з прав людини, але часто не знають, як це зробити. В той же час, він має повноваження доступу до військових частин без попередження і повідомлення про причину.

Криштанович говорить, що публічне висвітлення проблеми не завжди можливе й доречне у цій сфері. Коли військовослужбовець перебуває в зоні бойових дій або на військовому об’єкті, будь-який розголос може йому нашкодити. Також трапляються ситуації, коли військовослужбовцю інкримінують непокору або невиконання наказу. Часто причиною цього може бути непорозуміння між військовослужбовцем та керівником.

«Але дуже складно пояснити суспільству, що військовослужбовець хоче служити, відповідально до цього ставиться, але склалися обставини, що командир віддав йому наказ, який жодна людина в здоровому глузді не стала б виконувати. Тому потрібно окремо розглядати різні справи. Потрібно говорити про корупцію у війську, про завдання тілесних ушкоджень, булінг, сексуальне насильство. Але коли ми говоримо про публічність, нам, перш за все, треба діяти за принципом «не нашкодь», — пояснює юристка.

На її думку, важливо оберігати права військових і з точки зору проведення мобілізації. Люди долучатимуться до війська охочіше, якщо знатимуть, що будуть захищені. Так само, це зменшить кількість випадків, коли люди самовільно залишають службу.

«Потрібно, щоб військовослужбовці розуміли, що якщо щось не так, вони мають до кого звернутися, що їм допоможуть і юридично, і психологічно. В нас має існувати система, де військовослужбовець знає, що якщо до нього вчинила правопорушення, або він став свідком, то він має куди звернутися, що його захистять, що до нього не відкриють інше кримінальне провадження. Він в армії для того, щоб служити, а не для того, щоб розбиратися з юридичною тяганиною», — каже Криштанович.