Як держава карає колаборантів

Практика покарання за колабораціонізм. Центр прав людини ZMINA дослідив та зібрав великий звіт «Виживання чи злочин: як Україна карає за колабораціонізм» про тенденції розглядів справ щодо колабораційної діяльності.

Про це в етері Громадського радіо розповіла Онисія Синюк, правова аналітикиня Центру прав людини ZMINA.

«Це не перше наше подібне дослідження. Наша мета — подивитися на те, як покарання за колабораціонізм розглядається в динаміці. Ми хотіли дослідити, чи продовжуються ті тенденції, які ми бачили в перших дослідженнях і чи є нові. З тих, що продовжуються — це про те, наскільки широко трактуються всі пункти щодо колабораційної діяльності, наскільки детально та індивідуально розглядається кожна справа. Також про те, на яку конкретно колабораційну діяльність найбільше уваги приділяється».

Ми побачили, що дуже багато з’являється нових справ. На вересень минулого року було 791 вирок. На сьогодні їх близько 1500. Приріст досить великий за такий період. Найбільша частина справ, які розглядаються, це справи щодо публічних висловів. Трохи збільшилася кількість справ щодо тяжкіших форм колабораційної діяльності. Наприклад, заняття керівних посад чи участь у правоохоронних органів на окупованій території. 70% цих справ розглядаються заочно. Тобто обвинувачених немає, вони знаходяться або на тимчасово окупованій території, або на території Росії. Кількість таких вироків збільшується. Покарання за такі вироки найвищі».

Чи достатньо влада карає колаборантів?

За словами Онисії Синюк, є різне розуміння, хто є колаборантом, а хто ні. Також є різний запит на пріоритетність видів колабораційної діяльності. Тобто ті, які мають у першу чергу бути притягнути до відповідальності.

«Це ми спостерігаємо і в загальнонаціональних опитуваннях, і в межах нашого останнього дослідження. Ми мали дискусії в громадах, які тим чи іншим чином мали досвід окупації. Там говорять, що потрібно покарати тих людей, які однозначно є колаборантами. Ті, які політично сприяли впровадженню окупації. Ті, хто зайняли керівні посади, проводили референдуми чи були обрані у міські ради, а також ті, хто пішли в правоохоронні органи або долучилися до збройних формувань. Їх треба покарати у першу чергу.

На жаль, у нас досі зберігається система роботи з показниками. Де результативністю роботи органів вважається те, скільки справ було успішно закрито і доведено до судового рішення, де був обвинувальний вирок. Законодавство треба змінювати. Після того можна говорити про певну пріоритезацію. Тоді ми вийдемо на якісну практику, а не на закриття показників».

Комунікація з боку правоохоронних органів

У своєму дослідженні Центр прав людини ZMINA вивчав і це питання.

«Ми побачили, що в медіа, наприклад, немає певної стратегії щодо комунікації по колабораційній діяльності. Велика частка комунікації починається з правоохоронних органів. Це складає враження фокуса на темі, але без детального вивчення. Це присутнє і в медіа, і в правоохоронних органах».

Читайте також: Окупанти також намагалися впливати на активних українців, викрадаючи родичів — Охотнікова про звіт центру ZMINA

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі