За результатами опитування мюнхенського інституту ifo, близько 35% українських біженців у країнах Європи хочуть повертатися додому в довгостроковій перспективі, як тільки тут знову стане безпечно.
Як цей показник може змінитися й через які фактори — кандидат економічних наук, завідувач сектору міграційних досліджень Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи Олексій Позняк пояснив в етері Громадського радіо.
«Досить важко говорити про ці показники. Справа в тім, що люди відповідають, виходячи із сьогоднішньої ситуації. Коли завершиться війна, і зміниться політика західних країн стосовно наших вимушених мігрантів, буде зовсім інша реальність. Люди будуть приймати рішення вже у її межах. Тому я досить скептично ставлюся до всіх результатів опитувань», — сказав фахівець.
За його словами, цілком можлива ситуація, коли ті, хто каже, що точно залишаться — таки повернуться. І навпаки, ті, хто каже, що точно повернуться — можуть залишитися. Єдине, що є справедливим — чим довше триває війна й вимушена міграція, тим менший відсоток повернеться.
«Але якщо говорити про експертні оцінки, то 35% — відповідає більш песимістичним очікуванням, ніж оптимістичним», — наголосив експерт.
Він припустив, що ті, хто вже повернувся — здебільшого виїжджали на початку повномасштабного вторгнення:
«… серед тих, хто повернувся, після вимушеної міграції за кордон, дуже велика частка — це кияни й мешканці приміської зони столиці. Бо найбільші потоки були з Києва, Київщини, Харкова, Харківської агломерації. Але харків’яни не так активно повертаються. Є окремі випадки, але ситуація в Харкові така, що не стимулює до повернення. Тоді, як у Києві небезпека залишається, але рівень такий, що для частини людей, особливо якщо в них немає дітей, а є перспективи роботи, зайнятості в Києві, — то це може бути стимулом для повернення».
Як зазначив Позняк, мігранти Європі потрібні. Проте після закінчення війни вона не буде прямо явно опиратися виїзду біженців назад до України. Європа просто може створювати ситуації, за яких «велика частина» мігрантів вирішить залишитися. Але європейські країни зацікавлені в тих мігрантах, які працюють, а не в тих, які отримують соціальну допомогу. Також їм потрібна молодь, діти, які є демографічним майбутнім.
«І з іншого боку так працюють, але якщо наш мігрант працює на тій роботі, яка годиться тільки на те, щоб перебути якийсь період, то навряд чи він захоче її продовжувати. А в тому плані, щоб допускати українців до висококваліфікованої праці, крім окремих ситуацій, — це досить рідкісне явище. Скажімо, зараз поляки дозволяють українським лікарям працювати за спеціальністю, але це скоріше виняток, ніж право для українців. З одного боку так, вони зацікавлені в цих людях, але вони не зацікавлені в тому, щоб українці створювали напругу на висококваліфікованих сегментах ринку праці. Тому що їхнє населення буде сприймати це не дуже добре», — зауважив фахівець.
Олексій Позняк резюмував, що підштовхнути «великі маси» українських біженців повернутися додому за відсутности тут безпеки не можна. Стимулювати якось масове повернення наших громадян — це «нереальна задача». Зараз завдання державної політики має стояти в тому, підтримувати зв’язки з цими людьми, щоб вони не втрачали українську ідентичність, щоб вони продовжували вважати Україну як свою державу. Це й буде передумовою для повернення тоді, коли безпекові фактори стануть працювати в позитивному плані.
Кандидат економічних наук підсумував, що нам треба налаштовуватися жити з мігрантами. На його переконання, країни бувають або бідні, або з мігрантами. Якщо ми не хочемо бути бідними, значить треба розуміти, що в Україну приїдуть мігранти:
«Зараз треба акцентувати увагу на тому, щоб інтегрувати тих іноземців, які є. Якщо вони будуть достатньо інтегрованими, то в майбутньому вони можуть стати осередками для успішної інтеграції їхніх співвітчизників, які приїдуть до нас після завершення війни. Ну і власне як нам обіцяють наші західні партнери, будуть серйозні інвестиції, то це стимулюватиме до повернення й частину наших громадян, і мігрантів з інших країн».