Новоросійськ: ілюстративне фото з відкритих джерел
Загибель Валерія Транковського, начальника штабу ракетних кораблів Чорноморського флоту РФ, стала помітним ударом по російській військовій машині в окупованому Криму. Також фіксуються факти вивезення окупантами своїх родин із Криму у Новоросійськ.
Про це в етері Громадського радіо розповів Дмитро Плетенчук, речник ВМС України.
Плетенчук стверджує, що ліквідація Транковського має значення не тільки для безпеки України, а й для деморалізації противника. За його словами, ліквідація такого високопосадовця посилює усвідомлення серед російських військових, що вони не є захищеними навіть в окупованих районах.
Важливий психологічний ефект полягає в тому, що навіть люди, які брали участь у війні здалеку, відчувають, що вони можуть бути покарані. Це стосується і льотчиків стратегічних бомбардувальників, які завдають ударів по території України, вважаючи себе недосяжними.
«Що стосується безпосередньо важливості цього кейсу, давайте розуміти, що решта окупантів, які тиснуть на кнопки, які вважають, що вони знаходяться в зоні недосяжності, наприклад, військові льотчики, які наносять удари зі стратегічних бомбардувальників по території України і вважають, що вони знаходяться поза межами покарання, мають озиратися і розуміти, що насправді це не так», — підкреслив він.
За словами Плетенчука, хоча російська армія може замінити навіть таких високопосадовців, як Транковський, кожен з них має великий досвід і унікальні знання, необхідні для координації дій флоту. Від начальника штабу залежить повноцінна робота та успіх виконання бойових завдань: ця посада є ключовою для управління щоденними процесами в підрозділах, від прийняття рішень до контролю за виконанням.
«Не слід забувати, що начальник штабу — це ключова фігура в будь-якому підрозділі. Незалежно від того, чи це бригада, вид або рід військ, – це людина, яка безпосередньо керує всіма процесами. Так, у нього є командир, який ухвалює рішення, бере на себе відповідальність і є фактично головною посадовою особою в підрозділі. Але керує процесами, контролює їх та відповідає перед командиром за те, як ці процеси відбуваються, саме начальник штабу.
Фактично, це та людина, від якої залежить успішність виконання бойових завдань. Той досвід, який мають начальники штабів, незалежно від того, який це підрозділ, є досить вагомим соціальним багажем».
Ситуація з кадрами на Чорноморському флоті залишається проблемною. Через великі втрати особового складу на передовій, РФ змушена використовувати флотських спеціалістів у бойових зіткненнях, хоча їхні навички призначені для виконання вузькопрофільних завдань.
«Звісно, маючи такий ресурс, залишати його без роботи, коли у них дійсно великі втрати на лінії бойового зіткнення, коли вони реально потребують швидкого відновлення цих втрат, а вони зараз просто космічні, — вони можуть задіяти також і тих, хто фактично залишився без роботи в Азово-Чорноморському регіоні.
І це немаленький штаб. Не слід забувати, що суто технічно Чорноморський флот тепер є флотилією через втрату флагмана, який був кораблем першого рангу. Але кількісно це все одно залишається флотом. Тобто це тисячі військовослужбовців, і переважна більшість з них — це рядовий і сержантський склад. І прецеденти такі вже були в російській армії під час цієї війни», — зазначив Плетенчук.
Підготовка таких військових займає місяці або навіть роки, і їх переведення на бойові позиції стає вимушеним заходом, що свідчить про відчайдушну ситуацію.
«Звісно, це крайня міра, тому що військовий моряк — це фахівець, навіть на рівні рядового складу, оскільки він відповідає за роботу конкретних бойових частин корабля, і його треба готувати. Окрім того, потрібно, щоб він пройшов злагодження з рештою екіпажу. А це все — місяці підготовки, якщо не роки».
Переміщення основних сил Чорноморського флоту з Криму до Новоросійська також наклало суттєві обмеження на здатність виконувати бойові завдання. Географічне розташування Новоросійська менш придатне для постійного базування великих сил флоту. З середини осені до середини весни там часто ускладнена навігація через штормові вітри, що робить пересування кораблів небезпечним і ризикованим.
«Одна з причин, чому росіяни після розпаду СРСР вчепилися в український Крим, — географічне розташування пункту базування Новоросійськ. Воно не є найкращим для навігації. У період штормів, а це з середини осені до середини весни, там доволі складна навігація через вітри, зокрема через південний вітер — бора, який постійно присутній у цей період. І, відповідно, там не так уже й просто».
Крім цього, брак причалів і необхідної інфраструктури ускладнює обслуговування флоту і підтримку його бойової готовності.
«Тепер вони вимушені базуватися фактично всім флотом у Новоросійську, який не був до цього готовий. Починаючи від причального фронту, якого банально не вистачає. Тобто ставити кораблі треба з розумом, і не завжди там їм вистачає для цього місця. І друга проблема — це інфраструктура, яка підтягується. Тобто це забезпечення суден водою, це продуктові склади, це артилерійські склади, майстерні, ремонтні доки, які залишилися, до речі, в Криму, знову-таки.
Але є ще один фактор — це соціальна інфраструктура. Якщо вони вже фактично служать у Новоросійську, то, відповідно, родини цих моряків так само переїжджають у Новоросійськ. Це теж факт».
Переїзд родин російських військових до Новоросійська свідчить про їхнє усвідомлення небезпеки. Плетенчук зазначає, що ті, хто спершу вітав анексію Криму, тепер змушені залишати півострів, оскільки розуміють зростаючу вразливість регіону. Спецслужбовці, зокрема представники ФСБ, раніше евакуювали свої родини з Криму, а тепер слідують і військовослужбовці.
«Серед тих, хто прийшов у Крим, десь уже близько року з’явилася така теза, що Росія тут не назавжди. От десь, може, на початку цього року вони почали розуміти, що після того, як відбулося кілька таких важливих кейсів, знакових, таких як знищення паромної переправи, нафтосховища, вони почали розуміти, що єдине, що досі якось їх тримає на плаву, — це той самий так званий Кримський міст, який, до речі, не дозволяє повністю забезпечувати військову логістику через пошкодження».
Значний брак житлової, освітньої та медичної інфраструктури в Новоросійську створює додаткові проблеми для розміщення родин військових, що ще більше ускладнює ситуацію.
«Що стосується питання інфраструктури, так, вона там не була на це розрахована. Тому що військова база, відповідно, має мати ще паралельну соціальну інфраструктуру. Це житло для родин, це навчальні заклади, лікувальні заклади і все решта. І з цією проблемою вони так само там стикнулися».