Книга пам'яті. Фото: Лілія Кочерга, Громадське радіо
Від Голодомору 1932-1933-х років потерпала і Кіровоградщина — в області масово вмирали працівники заводів, яким різко зменшили пайок. Вимирали і їхні родини. У спорожнілі хати померлих від голоду людей заселяли росіян та білорусів. Втім, були й привілейовані, в основному, чиновники. Їх голод не торкнувся.
Як у центрі України виживали під час геноциду, влаштованому радянською владою, дізнавалася кореспондентка Громадського радіо Лілія Кочерга.
Темою Голодомору на Кіровоградщині етнологиня Світлана Проскурова зацікавилася через власну сімейну трагедію. У 1930-х роках її родина мешкала в Новоукраїнському та Бобринецькому районах. Історію роду Світлані переповів її батько.
«Рідний брат прабабусі, помираючи в сараї… Він помер, дряпаючи стіни глиняні, бо в них було трохи зерна. І от він так і помер — під нігтями глина з якимись зернятками, які траплялись йому, щоб трохи з’їсти. Прабабуся ледве не померла — була пухла й величезних зусиль їй вартувало п’ятеро дітей самій піднімати, бо вона була розкуркулена», — поділилася Світлана Проскурова.
Зі студентами етнологиня їздила в експедиції селами — збирали усну історію від земляків. Літні люди, згадує Світлана, могли мати проблеми з пам’яттю, та страшні картини голоду вони забути не можуть до сьогодні. Зокрема, свідки Голодомору переповідають, як так звані «комітети незаможних селян» відбирали останню їжу. Люди ж мусили їсти траву та туші померлих тварин.
Читайте також: «Важливо було зафіксувати кожну померлу душу»: інтерв’ю з Лесею Гасиджак до Дня пам’яті жертв голодоморів
«Як це вони ходили, ці комнезами чи буксірні бригади, як шпичками там кололи, як знаходили, що знаходили, скільки знаходили, як розбивали навіть пустий якийсь наїдок без нічого, вода якась з якоюсь їжею — приходили і розбивали. Тобто, якась ненависна була влада», — говорить Світлана Проскурова.
Люди вимирали цілими селами, розповідає Світлана Проскурова. Натомість в домівки українців заселяли мешканців з територій Росії та Білорусі. Вони мали працювати замість місцевих у колгоспах та радгоспах.
«Десять тисяч переселено було з Росії, з Білорусі в порожні хати. Ну, і моя подружка розповідала, що російська її гілка рідних — вони приїхали в хату, в порожню хату, а потім їм односельці розказували, що от «щойно померли люди». У них не було навіть сил поховати дітей. Під грушею, під деревом якимось похована дитина була», — розповіла етнологиня.
«Скільки померло від голоду на Кіровоградщині — точно невідомо», — каже історик Сергій Мілютін. Область утворили лише у 1939-му. Документи часто не вели або ж спотворювали, вказуючи неправдиву причину смерті. Або й спеціально знищували, ховаючи геноцид.
Підробляли документи і про супротив українського народу проти хлібозаготівлі. Зокрема, в Долинському районі, розповідає історик, діяв загін під керівництвом Сергія Клепача.
Вихідець з родини хліборобів консолідував селян на боротьбу з колективізацією, розкуркуленням та колгоспами, де платили мізер за трудодні. Клепач закликав змінити Радянську владу на українську. Лозунгом боротьби він запропонував гасло «За незалежність України», за що і поплатився.
«Ця особа була заарештована у лютому 1933-го року. І 9 травня 1933-го року засуджена до «вищої міри соціального захисту» — тобто до розстрілу. Саме виживання штовхало людей до спротиву. Хоча, звичайно, в архівних документах інколи можна зустріти інформацію, що цей спротив мав зовнішній характер. Зокрема, співробітники Державного політичного управління (ДПУ), це своєрідний прообраз російської ФСБ, фальсифікували документи про спротив і там, де людина просто приховувала зерно, або ж закликала не здавати зерно, їй приписували контрреволюційну діяльність», — зазначив історик.
Найбільше в роки Голодомору постраждали Новоукраїнський та Знам’янський райони, що в ті часи входили до складу Одещини. Перші смерті від голоду влада визнала офіційно в середині грудня 32-го.
Примітно, це були не безробітні, а працюючі люди. Зокрема, висока смертність спостерігалася серед працівників заводів в обласному центрі. Така робота вимагала великого навантаження, але люди не доїдали. Робітникам різко зменшили пайок.
Фіксували високу смертність і серед членів сім’ї працівників заводів, яких ті утримували. Це сотні померлих, наголошує історик.
Водночас, на найбільшому заводі обласного центру «Червона зірка» люди отримували продовольчу допомогу і зарплату. Та цього було замало.
На заводі під час Голодомору працювали близько 10 тисяч людей. На початку осені 1932 року продовольчі пайки для робітників зменшили на 100 грамів, а в середині жовтня — ще на 100.
«І в окремих документах є така інформація, що декілька сотень людей, які працювали на заводі «Червона зірка» за пів року, 1933-го мається на увазі, померли від голоду. Проте, була також група привілейованих осіб, це, в основному, вище чиновництво, а також співробітники ДПУ, співробітники прокуратури, які отримували посилені пайки», — поділився історик Сергій Мілютін.
Згідно з архівними документами, голодували в регіоні навіть в липні 33-го, коли вже почали збирати новий врожай. Національна книга пам’яті жертв Голодомору Кіровоградщини подає прізвища близько 40 тисяч загиблих.