«Тримала під подушкою ніж…»: історія потерпілої від домашнього насильства

Впродовж останніх 6 років волинянка Галина бореться зі своїм кривдником за місце проживання їхньої спільної дитини. За цей час жінка пережила побиття, знущання, переслідування, суди та багато інших жахів.
Нині вона із сином виїхала за кордон та почала нове життя.

Сьогодні в Україні за домашнє насильство передбачена адміністративна та кримінальна відповідальність. Відповідно, справи про домашнє насильство розглядаються за Кримінальним кодексом України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, Сімейним кодексом України та згідно ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Важливим міжнародним документом для України у боротьбі з домашнім насильством стало прийняття Стамбульської конвенції, яка набрала чинності 1 листопада 2022 року.

Стамбульська конвенція передбачає кримінальну відповідальність за психологічне, фізичне, сексуальне насильство (зокрема зґвалтування, сексуальне домагання, переслідування, примусовий шлюб, примусовий аборт і стерилізацію). Але, наприклад, поширене в Україні явище сталкінгу (переслідування жінок) практично неможливо ідентифікувати як окремий вид злочину, за який передбачено відповідальність.

Тепер Україна зобов’язана внести зміни до національного законодавства, аби конвенція запрацювала.

Замість сім’ї потрапила в неволю

Ґрати на вікнах, ґвалтування, побиття, відбирання дитини, стеження сусідів, — тяжка та болісна історія пані Галини розпочалась у Нововолинську на Волині у 2019 році й триває досі.

Імена людей змінені з міркувань безпеки

«Спочатку все було просто як казка, — розповідає жінка. — Оці всі нарциси, психопати вміють дуже гарно залицятися, але потім почала помічати зміни».

Коли Галина познайомилася із Олегом, вона й уявити не могла, що життя з ним стане для неї пеклом. Чоловік говорив про серйозні наміри, купив квартиру на околиці міста. Жінка завагітніла. Але згодом виявилося, що Галина для Олега не єдина.

«Коли я дізналася про інших жінок, хотіла піти від нього, то він мені казав: «Якщо ти звідси підеш, в тебе нема житла, роботи, нема за що утримувати дитину. Я його просто відберу, ти ж знаєш, гроші в мене, зв’язки, тільки спробуй з вулиці вирватися».

Як виявилося, Олег постійно їздив до колишньої дружини, в якої вже була дитина.

Приїжджав на квартиру, кидав під двері їжу і казав: «Я через кілька годин вночі приїду. Ти знаєш чого».

«Я тримала під подушкою великий ніж, готова була його вбити, але розуміла, що сяду в тюрму, і що буде з моїми дітьми. Маю ще доньку від першого шлюбу.

Іноді його вже теперішня дружина приходила з ним, він стояв у дверях, а вона знущалася, обзивала, кричала, кидалась на мене», — розповідає Галина.

Жінка додає, що в них був будинок на кілька квартир за містом. І там живуть в основному пенсіонери. Він платив сусідам, аби ті доносили на неї, повідомляли про кожен крок, фотографували, знімали на відео, казали, де Галина перебуває:

«Якщо я не в той час розвісила білизну, вони її зривали, топтали ногами, викликали його. А він приїжджав і бив мене. Коли він сильно випивав, то входив в такий екстаз, що міг бити аж до втрати свідомості, а потім казав: «Мені це таке задоволення приносить. Відчувати, що твоє життя залежить від мене».

Якщо ж Галина протестувала, то Олег, за її словами, міг зламати їй ребра або затиснути пальці у двері.

«Якось я ходила знімати побої, але вони були незначні – легкі тілесні. Тому коли він наносив тяжкі ушкодження, закривав мене і довго не випускав, щоб я не могла зафіксувати їх».

• Жінка каже, що викликала поліцію, і бачила, як чоловік платив їм і вони їхали геть…

Із часом Галина почала планувати втечу від Олега. Вдавала, що прийняла ситуацію, корилася чоловіку-насильнику, і паралельно шукала гроші на окреме житло.

«Він дозволив працювати, тому я займалася англійською з дітьми сусідки. Тоді почала відкладати гроші, моя мама ще щось відкладала, щось з нього інколи могла «витягнути». Плюс ми продали хату бабусі, і я купила кімнату в гуртожитку. Розуміла, що мені треба житло та робота, аби виграти потім суд щодо місця проживання дитини. Нині цей суд найважливіший для мене».

Галина пригадує, коли Олег дізнався, що вона купила кімнату в гуртожитку, то почав знищувати докази побоїв — розбив її телефон, у якому було багато звукозаписів та фото побоїв.

Якось він вчергове побив Галину, роздягнув до пояса і викинув її з речами на вулицю.

«Я змогла зв’язатися з фондом «Caritas». У той же день вони приїхали разом з поліцією і забрали мене, але він не віддавав сина. Викликав своїх батьків, які ту дитину не признавали, проклинали, били. Я запитала, навіщо їм дитина, яку вони так ненавидять, а батько сказав: «А хто буде на фермі ху*рити?», — згадує про пережите жінка.

Галині все ж вдалося втекти із сином. Тиждень вона переховувалася в жінки, яка працює в Caritas, адже її квартира ще не була готова до заселення.

«Я працювала в першу зміну в школі, а ця жінка — в другу, тому до обіду вона мені гляділа Ігоря. Далі я була з сином, а коли вона приходила з роботи, я бігла на квартиру все дофарбовувати».

Проте Олег визначив, де знаходиться Галинина кімната в гуртожитку й почав чатувати під вікнами.

«Я до півночі робила порядки, потім виключала світло і годину просто сиділа, а він думав, що я вже пішла, і їздив по місту — мене шукав. Поки він робив «рейди», я йшла манівцями до сина. Так тривало тиждень, поки я все зробила. Коли ж вже заселилася, він спокою не давав: вибивав двері, писав заяви».

«Син сидів в кутку наляканий»

Галина нарікає, що жодна кримінальна справа за її заявами про побої не дійшла до суду, проте її саму судили за начебто побиття теперішньої дружини її кривдника.

Жінка розповідає, що за рішенням органу опіки Ігор мав бути з нею.

«Разом з Іваничівською поліцією і з моїм теперішнім чоловіком (ми вже тоді були одружені) приїхали забирати в нього дитину. Спочатку вони нас не впускали, а потім дозволили зайти мені та одному поліцейському. Син сидів у куточку зляканий, не перевдягнений.

Він мене до сина не допускав. А коли я його відштовхнула, вирвалася до дитини, то він кинув мене на підлогу та почав бити ногами. Поліцейський почав захищати. Олег зірвав бодікамеру з нього. Почалася бійка.

Увірвався мій чоловік з другим поліцейським. Я «на чотирьох» виповзла з бійки, забрала дитину і почала тікати. Його теперішня дружина допомогла мене зловити. Вона ще скакала до мене, і я її вдарила. Дитину ми не забрали. Поліцейських він теж побив».

Коментар адвокатки

Ірина Попіка, адвокатка, випускниця Академії правозахисниць ЮрФем, розповідає, що в травні 2024 року був ухвалений Закон України № 3733-IX, згідно яким дитина-свідок домашнього насильства визначається потерпілою особою. Закон набрав чинності 19 грудня 2024 року.

«Згідно зі змінами, внесеними цим законом, дитина-свідок домашнього насильства та насильства за ознакою статі визнається потерпілою незалежно від того, чи було їй заподіяно шкоду таким правопорушенням. Крім того, законом забороняється звільняти порушника від відповідальності за вчинення домашнього насильства та застосовувати щодо нього усне зауваження при малозначності правопорушення.

Також встановлюється відповідальність на загальних підставах для осіб, які досягли 16 років, у разі вчинення ними домашнього насильства. Адміністративне стягнення у разі вчинення домашнього насильства може бути накладене протягом шести місяців з дня вчинення домашнього насильства (наразі такий строк становить три місяці)», — пояснює експертка.

Ірина Попіка підкреслює, що закон також розкриває поняття таких правопорушень як сексуальне домагання і насильство за ознакою статі.

«Піду свідчити проти вас»

Галина розповідає, що правоохоронці були повністю на її боці до певного моменту:

«Вони до мене подзвонили. Один з них — молодий хлопець каже: «Вибачте, я вас повністю підтримую. Але я ще хочу працювати. У мене все життя попереду. Мені погрожують. Мені спочатку Олег гроші пропонував, я відмовлявся. Тепер мені погрожує начальство з Володимира. Ви, каже, зрозумійте, я піду свідчити проти вас. Не ображайтеся». І його напарник, старший чоловік, спочатку казав, що він взагалі не піде ні за ким. А потім сказав, що теж йде свідчити проти мене».

Галині цю підозру так і не вручили, бо почалося повномасштабне вторгнення Росії. Проте ця ситуації чітко показує: навіть коли поліція хотіла допомогти потерпілій, їм це не вдалося.

У Волинській національній поліції кажуть, що в цій справі заяви про насильство надходили з обох сторін. І що це, мовляв, було давно:

«Останнє звернення ми отримали 15 лютого 2022 року від Галини (ім’я змінено). Поліція реагувала на всі звернення з обох сторін і були виїзди, обмежувальні приписи. Дитина зараз перебуває з жінкою», — зазначила Ольга Бузулук.

Коли почалася повномасштабна війна, Ігор був із Олегом.

«Його третя жінка якраз десь мала родити. Мені казали, що вона лежить на збереженні. І я почала йому дзвонити, бо знаю: якщо його жінка деінде, біля нього мільйон інших. А для нього це супер, він має свободу. І я телефонувала: «Як Ігор? Тож війна. Може, твоя допомога треба в ТРО? Давай, я буду з сином». Так ми почали спілкуватись», — пригадує Галина.

У жінки був план втечі. Вона давно зібрала речі та документи. Її теперішній чоловік жив та працював у Чехії. Батько Ігоря погодився на перебування сина із Галиною.

«Я тобі дам сина на день-два на вихідні, але за умови, що ввечері приїду до тебе. Моєї жінки немає, ти розумієш сама для чого». Я йому пообіцяла, що буде все, як він хоче. Він мені привіз сина. А я дурочку включила, казала, який він молодець, хвалила, оди йому співала. Він розцвів:

«От я тобі даю Ігоря, але ж тут небезпечно в місті». Кажу: «Я поїду в село до мами». Моя мама живе біля Польщі, тому там поганий зв’язок і постійно «лізе» польська мережа. Він: «Добре, тоді я приїду до тебе. Ти малого оставиш з тещою, а до мене вийдеш», — переповідає розмову Галина.

Через годину після дзвінка Галина з дітьми вже була в «Устилузі». Вони пішки перейшли кордон. Далі дісталися до Варшави, до її куми. Потім приїхав її чоловік, який вже підготував будинок у Чехії.

«Олег невдовзі зрозумів, що я його надурила. Але було байдуже. Я виграла час, який мені треба було. Війна мені допомогла вирватися. Коли я приїхала закордон, то на світ народилася: просто не боялася виходити на вулицю», — говорить Галина.

Коментар юристки Ірини Попіки

У Верховній Раді зареєстровані інші важливі законопроєкти, спрямовані на приведення національного законодавства у відповідність до Стамбульської конвенції.

Один із них, Законопроєкт № 10420 передбачає внесення змін до КПК України, згідно з якими домашнє насильство, сексуальне насильство, примушування до вступу в статевий зв’язок, примусовий шлюб пропонується виключити зі справ, провадження в яких відбувається у формі приватного обвинувачення, тобто лише за заявою потерпілої особи.

Згідно з запропонованими змінами угода про примирення в таких справах може укладатися лише за ініціативи потерпілої особи/її представника, представниці. Крім того, в законопроєкті йдеться про вдосконалення механізму проведення деяких слідчих дій у відповідній категорії справ.

Життя у Чехії

Коли в Олега народилася третя дитина, він на певний час забув про Галину й сина. Навіть говорив з адвокатом потерпілої про укладання мирової угоди.

«Але його почав «смикати» ТЦК, а йому ж треба тих троє дітей. І він вирішив, що буде продовжувати. Тепер йому треба, аби місце проживання Ігоря визначили за ним.
Шансів, чесно вам скажу, у нього немає», — каже Галина.

Галина зі своїм адвокатом дуже серйозно підійшли до цього питання. Жінка надала документи про місце роботи — працює у чеській школі. Син відвідує дитячий садок, чоловік відкрив приватного підприємця. Орендують житло.

«Я вільно спілкуюсь чеською, син так само. В нього вже навіть акценту немає. Дитина повністю соціалізована. Він навіть і не хоче в Україну. Про тата взагалі говорити не хоче. Ми не згадуємо про нього. Але коли у сина хтось питає, то він каже: «Ні, в мене тато Вітя тепер. Я не хочу про того тата згадувати. Не говоріть мені, будь ласка, про нього».

Адвокат постраждалої: Зараз до справ про домашнє насильство ставляться серйозніше

Місцеві адвокати не хотіли братися за справу Галини. Але з часом їй вдалося знайти адвоката, з яким вона вже працює кілька років.

Як розповідає адвокат Галини Сергій Андрейчук, бачив, що поліція і загалом суди відстоювали спочатку більше Олега, ніж Галину:

«Поліція, суди, соціальна служба — відстоювали більше Олега на початку, були на його боці. Чомусь вважали, що він дуже хороший, а вона — ні. Хоча дитина з Галиною була від самого народження, а тут виникло питання, що треба йому дитину передати».

За його словами, кожен вівторок, коли вони мали передавати дитину один одному за рішенням суду, проходив скандально: викликали поліцію, писали заяви то про фізичне, то про психологічне насильство.

Щодо побиття та звернень у поліцію, адвокат розповів, що коли правоохоронці приїжджали на виклик, то або не хотіли брати заяви, або брали й потім списували матеріали:

«Поліція не вносила відомості ні про нанесення тілесних ушкоджень, ні про домашнє насильство. Я не можу стверджувати, що хтось про щось домовлявся, мав вплив, але зі сторони це виглядало саме так. Бо все, що Галина писала, закривалося й «списувалося», реакції на це не було, а те, що писав він, мало «ґрунт».

Адвокат наголошує, що зараз до домашнього насильства люди відносяться свідоміше, проте ще кілька років тому можна було почути наративи: «Та це сімейні розборки. Що там видумають? Понадавали отих позовів».

Юристка Ірина Попіка зазначає, що ще одним законопроєктом передбачені зміни до Сімейного та Цивільного процесуального кодексу. Йдеться про законопроєкт № 10249, який Верховна Рада прийняла за основу 20 листопада 2024 року.

«Наразі в Сімейному кодексі України містяться норми, відповідно до яких позов про розірвання шлюбу не може бути пред’явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки кримінального правопорушення, щодо другого з подружжя або дитини».

«Законопроєкт передбачає скасування такого обмеження. Також пропонується внести зміни до законодавства, якими встановити, що надання строку для примирення у разі вчинення одним з подружжя домашнього насильства є неможливим», — пояснює юристка.

«Той самий Путін, але в мене він особистий»

Галина каже, що як би парадоксально це не звучало, але їй допомогла війна.

«Іншим жінкам, які не змогли так зробити, я дуже співчуваю. До війни ми нікому не були особливо потрібні, а тепер є багато інших важливіших проблем. Це дійсно важливо для тих, хто таке пережив. Хто в цьому «не варився», не розуміє».

«Не знаю, що навіть порадити таким жінкам. Тільки тікати. Для мене це той самий Путін, тільки в мене він особистий. Це та ж війна, але в маленьких масштабах, якій немає ні кінця, ні краю. Тобі ніби допомагають зі сторони, але ця допомога в глобальному сенсі нічого не вирішує».

Авторки: Аріна Крапка, Іванна Соломанчук

---

Громадське радіо потребує вашої допомоги для подальшого існування, і підтримати нас ви можете:

• за посиланням на монобанку https://send.monobank.ua/jar/3xdiYaF8Fu, де за найбільші донати на вас чекають чудові бонуси і подарунки від друзів та партнерів Громадського радіо
• ставши нашими патронами на Patreon 
• PayPal: vokyluk@ukr.net