Боєць Третього армійського корпусу Яніс
На початку березня спочатку в соцмережах, а потім у і в медіа поширилася новина про те, що у Венеції український військовий врятував пораненого чоловіка. Сварка між двома чоловіками закінчилася тим, що один із них завдав ножових поранень іншому.
Як виявилося, першу допомогу пораненому надав український військовий у відпустці. У коментарях він написав, що хлопець отримав серйозне поранення у стегно і кілька разів непритомнів, поки військовий надавав допомогу.
«20 хвилин у Венеції. Пощастило хлопчику, що я був поруч із аптечкою і турнікетами, до приїзду швидкої вже стік би кров’ю», — написав тобі про цю ситуацію сам військовий.
Громадське радіо поспілкувалося із рятівником — бійцем Третього армійського корпусу Янісом Терещенком.
Мар’яна Чорнієвич: На який день вашої відпустки вас спіткала така прикра ситуація і що тоді сталося?
Яніс Терещенко: Це був десь третій день відпустки. І у Венеції на той час я провів 20 хвилин. Тобто, це було моє друге враження від міста. Бо перше стається, коли прибуваєш на вокзал — і материкова частина Венеції вона звичайнісінька. І вже далі з вокзалу, коли прямувати потягом до Санта Лючії, до станції, і там вихід одразу до пристані, і це неймовірно гарно. Оце було перше враження. От друге враження після пристані — ми просто катером допливли до причалу, на якому нам виходити до готелю, і от друге враження — це ось така пригода.
Мар’яна Чорнієвич: Тобто хтось привозить із Венеції магнітик, а хтось — враження про врятоване життя людини.
Яніс Терещенко: І аптечку з одним використаним турнікетом (сміється).
Мар’яна Чорнієвич: Стосовно аптечки. Чи завжди ви її з собою носите і що має бути в ній?
Яніс Терещенко: Так, аптечка завжди зі мною. Це те, що людей, мабуть, дивувало неймовірно, і на цій стороні кордону, і на тій. «У вас реально із собою аптечка?». Але те, як я виглядаю у відпустці, аптечка найменше запитання до мене (сміється).
Але так, аптечка завжди зі мною, і зараз вже трохи полегше стало, у мене всього два турнікети там із собою. Раніше могло бути і 4, і 5 турнікетів. Я не люблю багато речей брати з собою, але аптечка, хоч вона і займає місце, але вона буде 100%.
У мене завжди в ній: турнікети — обов’язково. Є оклюзійні наліпки — на щастя, мені не доводилося їх використовувати, але є у мене все. Для томпонади, протиопікові. Є навіть назофарингеальна трубка, але знову ж — аптечку я вожу з собою як артефакт. Мені так краще, спокійніше, мені так легше.
Мар’яна Чорнієвич: Ви вперше її так у цивільному житті використали?
Яніс Терещенко: У відпустці — так. На жаль, в Україні стаються ситуації часто, коли доводиться застосовувати якісь медичні засоби.
Перше, це терористичні, абсолютно людожерські атаки Росії, з яких там 99%, на жаль, це жертви серед мирного населення.
А у нас, скільки би не казали про це, все одно люди у переважній більшості нехтують відповідальністю навіть за власне життя. І тому доводилось застосовувати засоби порятунку життя.
Але у відпустці, і у відпустці далеко від України… Це було вперше. Але мало що відрізнялося, окрім того, що це було легке поранення. Це не було дійсно проблемою.
Мар’яна Чорнієвич: А це десь близько біля вас сталося, чи ви почули якісь крики і зреагували на це?
Яніс Терещенко: Ні, це сталося просто на маршруті мого прямування. Шансу навіть обійти, аби я прийняв рішення обійти, у нас не було. Наша дорога пролягала, з усіх сторін був тупик, і треба було пройти вулицею далі, і ще через місточок, це вузенькі кам’яні вулички. Це сталося дійсно на ділянці, яка вела до місточку. І з сумками, із сином, хотілося уже швидше ті сумки скинути. Не одразу ж було зрозуміло, що там, і вже потім стало зрозуміло, що маємо ситуацію.
Мар’яна Чорнієвич: Як швидко вам здалося зрозуміти, що в нього за поранення. Чи було видно вже ззовні крововтрату?
Яніс Терещенко: Уже було видно крововтрату. Він ще пройшов декілька метрів власне від місця, де його поранили ножем. Це був кривавий слід, прям калюжі крові на камінні. І те, що щось сталося, стало одразу видно. Питання було в тому, що саме, і що зараз відбувається. І вже я це зрозумів, коли побачив ідучи повз. Окинув оком, і зрозумів характер ситуації.
Далі, коли я вже підійшов, одразу діставав аптечку. Дуже допоміг офіціант ресторану, побачив, що я витягаю аптечку, сказав «давай потримаю сумку». Я вже почав огляд, він одразу мені протягнув рукавички латексні, бо у мене, на жаль, не було з собою, і він одразу мені повідомив, що сталося поножів’я, кровотеча.
І мені люди навколо сказали, що його вдарили в ногу, на нозі поранення. Я про всяк випадок оглянув його повністю. І він мав численні ножові поранення, але дійсно критичне, з достатньою крововтратою, це було одне поранення — лівого стегна.
Загалом про це розповідати довше, ніж це насправді відбувалося. Це питання хвилини-двох максимум.
Мар’яна Чорнієвич: Так, тому на курсах з тактичної медицини завжди й кажуть, що вміння накладати турнікет має бути настільки відпрацьовано, що ти міг за лічені хвилини це зробити. Тому що там, де йдеться про турнікет, зазвичай немає дуже багато часу, аби роздумувати, що ж робити.
Слухайте ромову повністю у доданому аудіофайлі
Громадське радіо потребує вашої допомоги для подальшого існування, і підтримати нас ви можете:
