Мстислав Великий/Мозаїка на станції київського метро «Золоті ворота»
За церковним календарем сьогодні — День пам’яті святого благовірного князя Мстислава Великого — старшого сина Володимира Мономаха і знакової особи української державної історії.
Князь Мстислав (повне ім’я Мстислав-Федір-Гаральд) був визначним державцем давньоукраїнського періоду — врівні з Володимиром Хрестителем, Ярославом Мудрим і Володимиром Мономахом.
Київський престол (головний у Русі-Україні) Мстислав посів 900 років тому, тобто 1125 року, одразу по смерті батька, Володимира Мономаха. Князь був мужнім лицарем і мудрим правителем. Доктор історії Михайло Брайчевський пише, що Мстислав в управлінні державою керувався наукою батька — «визнавав загальнодержавні інтереси головним критерієм у розв’язанні конфліктів… і діяв відповідно до розуміння обов’язків вищого державця».
Нарід це бачив, шанував і тому ще за життя князь удостоївся наймення Великий, а невдовзі по смерті Церква зарахувала Мстислава до лику святих.
Читайте також: Скільки років українській мові
Слава про чесноти Мстислава Великого ширилася всією Європою. Угорські, данські, норвезькі, візантійські і польські монархи вважали за честь пошлюбити своїх принців і принцес з дітьми Великого київського князя.
Одна з доньок Мстислава була дружиною короля Данії, чим данці вельми цим пишалися. Докторка історії Наталія Полонська-Василенко пише, що в урядовій генеалогії данських королів — «Wilhelm І Genealogia Ingeburgis reginae», укладеній наприкінці 12 століття, на доказ слави і значення їхньої династії зазначено про кровну спорідненість з руською (тобто українською) династією.
1131 року Мстиславу Великому передали з Константинополя знамениту ікону Богородиці Ніжності. Згідно з переказом, автором образу був сучасник Богородиці — євангеліст Лука. Нині ця ікона є найбільшою реліквією московської церкви, де її іменують «Владімірской Богородицей».
До недавнього часу українська Церква також вшановувала знамениту ікону як «Владімірскую». Але 2020 року на засіданні Священного Синоду Православної Церкви України було ухвалено рішення вилучити з церковного календаря попередні три святкування (3 червня, 6 липня та 8 вересня), що пов’язані з московською історією, і запровадити на честь ікони Вишгородської Богородиці нову дату — 15 квітня, тобто у День пам’яті святого благовірного київського князя Мстислава Великого.
Зі Мстиславом також пов’язаний культ святого Пантелеймона цілителя в Русі-Україні. Це спричинила дивовижна подія, що відбулася у Києві наприкінці 11 століття. На княжича під час полювання напав ведмідь і розпоров живіт так, що нутрощі вивалилися назовні. Подібні поранення є смертельними. Тому й надії на одужання Мстислава не залишалося ні в кого.
Окрім матері — княгині Гіти (доньки останнього англосаксонського короля Англії Гарольда II). Упродовж цілої ночі княгиня молилася біля конаючого сина до святого Пантелеймона. І раптом на ранок сталося чудо — Мстислав опритомнів і розповів, що «уві сні йому з’явився юнак, який назвав своє ім’я — Пантелеймон, додавши, що його улюблений дім знаходиться в Кельні…
На ранок цей юнак вже наяву прийшов до хворого з цілющим зіллям і вилікував його. Після цього княгиня Гіта пожертвувала в кельнський монастир велику суму пожертв і дала обітницю здійснити паломництво до Єрусалима», — про це пише історик, доктор теології Сергій Шумило.
Читайте також: Марія Магдалена — мати гетьмана Мазепи: хто вона
Нещодавно запис цієї дивовижної історії він знайшов у рукописі ХІІ ст., що зберігається в архіві Кельна.
Чудесне зцілення княжича Мстислава започаткувало в Русі-Україні велике пошанування святого Пантелеймона — він став небесним покровителем великокняжої династії, на його честь князі будували монастирі та храми, а «1169 р. для колонії києворусинських ченців на Афоні було придбано ще й окремий монастир св. Пантелеймона», — пише Сергій Шумило.
Мстислав Великий помер 1132 року.
«За його князювання не було ні великих сварок поміж князями, ні великих походів, ані ворожих наскоків на його землю. І народ трохи одпочив, — пише історик Микола Аркас. — Після Мстислава не було вже таких князів у Києві».
По смерті князя в Русі-Україні почалися складні часи — забуяли князівські чвари, причину яких дуже влучно означив автор «Слова о полку Ігоревім»: «сказав-бо брат брату «це моє і те — теж моє» і почали князі про мале — «це велике» мовити…».
Унаслідок цього Русь-Україна — наймогутніша держава європейського Середньовіччя — розпалася на кільканадцять окремих князівств. І за певний час над Києвом піднеслися два політичні центри.
На основі Ростово-Суздальського князівства, найвіддаленішого від Києва, постало утворення, що в подальшому отримало назву Московського царства. Досить влучну характеристику цьому утворенню дав історик Микола Аркас:
«Цей уділ великими лісами був зовсім одділений від Русі, через що звався Залісся. Заселений він був племенами не слов’янськими. Юрій Довгорукий і його син Андрій Боголюбський заселяли цей дикий край і будували городи і села. Заселяли вони їх невольниками і своїми дружинниками.
Чудське плем’я, слабіше, тихіше, менш освічене і менш культурне од Слов’ян, мішаючись з Руськими людьми і перейнявши християнську віру, потроху втратило свою народність і мову, і з цієї мішанини склалося зовсім окреме від Українців, і вдачею і на обличчя, плем’я, що пізніше стало зватися Великоруське.
Уже здавна Великоруси визначалися своєю більшою рухливістю, здатніші були до торгівлі, але у громадському ділі вони зовсім зрікалися своєї волі і зовсім підлягали волі свого правителя».
А в той же час на заході відбувалося «формування нової міцної української держави — Галицько-Волинської», — пише докторка історії Наталія Полонська-Василенко.
1199 року її могутнім володарем став нащадок Мстислава Великого — князь Роман, який об’єднав усі українські землі – від Карпат до Дніпра.
«Галицько-Волинська держава під проводом князів зі старшої лінії Мономаховичів, природно стала спадкоємицею Русі, з якою в’язала її не лише генеалогія князів, але й національний склад населення і спільна історична традиція», — пояснює Наталія Полонська-Василенко.
Показово, що до Галицько-Волинської держави, як спадкоємиці Русі, перейшла і традиція пошанування Пантелеймона: розбудову Галича, нової столиці, князь Роман почав зі зведення величного кам’яного храму на честь святого цілителя – небесного покровителя великокняжої династії. (Храм зберігся і донині).
За правління короля Данила (сина Романа) це князівство отримало назву Королівство Руське і продовжило ще на сто років існування першої української держави або ж як наголошував академік Грушевський «найбільшої української держави, яку пам’ятає наша історія». А одним з її видатних правителів був благовірний князь Мстислав Великий, що його день пам’яті сьогодні вшановує церква.
Громадське радіо потребує вашої допомоги для подальшого існування, і підтримати нас ви можете:
