Розвіяти міфи: чи є різниця між приватними та державними університетами?

В Україні дедалі частіше викладачі з державних ЗВО переходять працювати у приватні університети. При цьому у суспільстві досі існує упереджене ставлення щодо останніх.

Чому сформувався такий стереотип і як обрати заклад, який дає справді якісну вищу освіту, — в інтерв’ю з доктором філософських наук, професором Університету Короля Данила Віталієм Надураком.

— Часом люди легковажно ставляться до приватних вишів. Наприклад, вважають, що подати документи можна навіть після завершення терміну їх прийому. Як донести суспільству, що це не так?

— Я не думаю, що це можна донести «теоретично». Натомість краще на практиці змінювати подібні уявлення. Тобто, наприклад, коли люди занадто пізно приходитимуть, щоб подати документи і чутимуть у відповідь: «Вибачте, термін подачі завершився», то вони будуть усвідомлювати, що приватні навчальні заклади мають свої чіткі правила, стандарти якості і дотримуються законодавства.

— Але чому існують такі стереотипи?

— Справді, в свідомості частини людей все ще є шаблон, що приватні виші менш якісні за державні, і система освіти в них працює «якось не так». Випадок у приймальній комісії – це лише один із прикладів. Насамперед слід сказати, що я чудово розумію цих людей. Річ у тому, що мислити шаблонами – це нормально. Ми всі велику кількість часу мислимо за допомогою стереотипів, адже неможливо кожного разу, зіткнувшись з певним питанням чи проблемою, детально їх аналізувати. В нас просто немає на це достатньо енергії і часу. Тому ми й користуємося різного роду шаблонами, які дають швидкі, прості відповіді, що здебільшого виявляються правильними. Але з такими шаблонами є дві основні проблеми. По-перше, вони є дуже загальними відповідями і в деяких ситуаціях не працюють. По-друге, світ змінюється, а шаблони можуть залишатися незмінними, що робитиме підказані ними відповіді невірними.

Повертаючись до розмови про університети, поміркуймо: звідки взявся стереотип, що державні є кращими за приватні? Відповідь проста – об’єктивно так і було. Державні університети мають тривалу історію – майже всі вони сформувалися за радянських часів, коли держава вкладала у них величезні ресурси і залучала до роботи найкращих фахівців. Тому вони й були справжніми осередками науки та освіти. Отож, коли в Україні почали з’являтися перші приватні університети, то як вони могли на рівних конкурувати з такими інституціями? Ніяк. Тоді й сформувалося уявлення про приватний університет як слабший за державний. Воно було вірним. Але тепер ми живемо в інший час і згаданий стереотип вже застарів. Сьогодні в Україні вже є приватні університети, які не те що на рівних конкурують із державними, але й стали кращими за більшість із них.

— Як можливо змінити таке сприйняття у суспільстві?

— Оскільки згаданий вище стереотип вже застарів, то я б радив переходити від шаблонного мислення до аналітичного. Уважно вивчайте пропозиції й можливості державних та приватних університетів і обирайте те, що вам до вподоби. Щоб такий аналіз виявився успішним, дам абітурієнтам та їхнім батькам декілька порад. Насамперед, якщо ви вже визначилися зі спеціальністю, яку хочете здобувати, то заходьте на сторінки навчальних закладів і уважно читайте про фахівців, які будуть вас навчати, та оцінюйте їхні здобутки. Річ у тому, що вас вчить не університет як такий, а конкретні люди, котрі й будуть безпосередньо з вами працювати. На жаль, часто буває, що університет має кілька сильних кафедр чи факультетів, які й забезпечують йому високі місця в рейтингах та гарну репутацію. Натомість інші спеціальності, зокрема й та, яка вам подобається, може мати слабке забезпечення. Тому я й рекомендую дивитися не тільки на рівень університету загалом, але й на рівень фахівців, які навчатимуть саме вас.

Також я б радив не тільки вивчати веб-сторінки університетів, але фізично їх відвідати, посидіти в аудиторіях, поспілкуватися зі студентами, відчути атмосферу. Університет — це не тільки про навчання. Це місце як мінімум на чотири роки стане вашим другим домом, де ви будете проводити чи не більшу частину робочого дня. Тому звертайте увагу на середовище, в якому відбувається навчальний процес, оскільки інколи некомфортні умови не дадуть змогу нормально навчатися. Навіть із хорошим фахівцем важко чомусь навчитися в холодних аудиторіях, без належного матеріального забезпечення.

— Побутує також думка, що у приватних університетах можна легковажити навчанням, мовляв, вимоги нижчі. Чи відповідає це дійсності?

— Ця думка точно не стосується провідних приватних університетів. Для прикладу, якщо ми візьмемо до уваги систему навчання, яка існує в Університеті Короля Данила, то вона строгіша, аніж у більшості державних університетів, про навчальний процес яких я маю певне уявлення. Отож, якщо шукаєте «халяву», то це не до нас.

— Ви професор, доктор філософських наук, висококласний фахівець, працюєте у приватному виші. Чому обрали саме цей заклад?

— Це дуже гарне питання. Я скористаюсь ним, аби дати пораду колегам, які, працюючи в державних університетах, незадоволені своїм становищем: придивляйтеся до приватних університетів, часто там набагато більше можливостей, аніж вам здається.

На жаль, багатьом викладачам державних університетів сьогодні доводиться нелегко. Натомість приватні ЗВО часто мають кращі фінансові можливості і є доволі гнучкими в організаційній роботі. Викладачі, професори – це, як правило, творчі люди, які прагнуть розвитку. Можливо, саме в приватних університетах вони знайдуть для цього кращі умови. До того ж ці заклади сьогодні самі активно розвиваються, і ви можете задавати траєкторію цього розвитку. На жаль, в державних структурах важко щось змінити, а у приватних ви можете самі формувати середовище, і це є їхньою величезною перевагою. Тож тим, хто хоче розвитку, кращих фінансових умов, я би радив пильніше придивлятися до приватних університетів.

— Оскільки приватні університети взяли курс на акумулювання людського потенціалу, це свідчить про зростання рівня освіти у них?

— Так, приватні університети тому й ростуть, що можуть запропонувати кращі умови. Сьогодні деякі з них можуть дозволити собі запрошувати професорів з кращих університетів світу і платити їм конкурентну заробітну плату. Гадаю, що цей тренд, як і міграція фахівців з державних навчальних закладів, триватиме. Більше того, останнім часом він набирає обертів, і, я сподіваюсь, допоможе забезпечити хороше конкурентне середовище, від якого виграє вся українська освіта.