Розмова виявила і позитивні зміни, і проблемні зони: від зростання відкритості суспільства до ЛГБТІК+ — до системної бездіяльності правоохоронних органів і атак ультраправих угруповань.
Захід був організований до виходу 2 сезону проєкту «Хтось когось любить» на Громадському радіо.
У серпні 2023 року в Києві активістку Ольгу Шарко побила жінка, яка видавала себе за ЛГБТ-військову. Вона призначила зустріч під приводом «поділитися своєю історією», але зрештою напала на активістку, завдавши кілька ударів руками і ногами. За словами правозахисників, напад мав очевидний гомофобний мотив. Місяцем раніше біля київського клубу «К41» невідомі жорстоко побили дизайнера Костянтина Омелю. Він розповів, що нападники супроводжували побиття гомофобними образами.
Саті, доброволиця й операторка БпЛА, розповіла, що у Харкові чоловік намагався підпалити її фіолетове волосся — «нічого такого, просто на ХТЗ (один із районів міста Харків — ред.) хотів підпалити, бо воно йому не сподобалось», — іронізує вона. У день Маршу жінок у центрі Києва на союзницю ЛГБТІК+ просто плюнули перехожі.
Першою презентувала результати нового дослідження соціологиня Центру якісних досліджень Альона Осипова. Центр прав людини ZMINA замовив це опитування, аби зрозуміти, які саме загрози переживають активісти.
«Сто відсотків опитаних нами активістів заявили, що головним джерелом переслідувань є ультраправі угруповання, — зазначила Осипова. — До цього додається роль проплачених медіа, які створюють атмосферу цькування, а також бездіяльність влади: поліція часто ігнорує заяви про дискримінацію».
За її словами, основним інструментом захисту для ЛГБТІК+ сьогодні є публічність і медійність, адже інституційні механізми працюють ненадійно.
Ведуча проєкту «Хтось когось любить» на Громадському радіо Ана Море звернула увагу, що розмова про рівність перестала бути лише теоретичною — вона нерозривно пов’язана з безпекою активістів у час війни. Вона нагадала, що ЛГБТІК+ військові стали видимішими, і це вплинуло на ставлення суспільства:
«Коли говориш негативно про геїв, сьогодні неможливо ігнорувати, що серед них є ті, хто захищає країну зі зброєю».
Водночас вона навела приклади нападів на активістів і трансфобних висловлювань поліцейських, які ставили під сумнів навіть право потерпілих на захист. Для Ани ця дискусія стала нагадуванням: навіть якщо видимість ЛГБТІК+ у війську знижує рівень стигми, насильство й далі лишається буденністю.
Правозахисник ЛГБТ-центру «Наш світ» Андрій Кравчук представив дані багаторічного моніторингу злочинів на ґрунті ненависті. За його словами, кількість таких інцидентів поступово зменшується з піку 2018 року, однак повного зникнення нападів очікувати не варто.
«Ми бачимо тенденцію до зниження, але варто пам’ятати: це пов’язано і з пандемією, і з війною — пояснив Кравчук. — Утім, ультраправі угруповання нікуди не зникли, і коли їхні члени повернуться з фронту, вони знову можуть стати активними».
Він наголосив, що українське законодавство все ще не охоплює злочини ненависті за ознакою сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності, а стаття 161 Кримінального кодексу фактично не працює в цих випадках.
Окрему частину дискусії присвятили саме законодавчим змінам. Адже без них будь-які дослідження чи рекомендації залишаються лише на папері.
Помічник-консультант народної депутатки Неллі Яковлєвої Микита Буров нагадав, що попередній законопроєкт фактично поховали бюрократичні процедури й політичні перестановки.
«5488 був зареєстрований ще урядом, підписаний міністром Аваковим. Але коли змінився Кабмін, його автоматично відкликали. Тоді здавалося, що тема зникне, але насправді документ виконав свою місію. Він був тим адвокаційним інструментом, на який посилалися міжнародні партнери, коли тиснули на українську владу. І саме завдяки ньому вдалося підготувати більш якісну версію — 13597, яку вже зареєстрували самі народні депутати».
За словами Бурова, новий законопроєкт підписали понад 30 парламентарів, серед яких голови профільних підкомітетів і ті, хто працює з темами гендерної рівності та недискримінації.
Водночас він також застеріг, що навіть велика кількість підписантів ще не гарантує успіху в сесійній залі.
«У мене немає для вас хороших новин», — із цієї фрази Микита розпочав свій виступ.
У Верховній Раді є приклади законопроєктів, які підтримала конституційна більшість депутатів, але які так і не стали законами. Тому, каже Буров, громадянське суспільство має не розслаблятися і продовжувати адвокацію.
«Добра новина в тому, що тепер ми маємо не абстрактний Кабмін, а конкретних людей — депутатів і депутаток, до яких можна звертатися і питати про статус законопроєкту. Це коротша дистанція, ніж раніше, і більше шансів на результат», — підсумував він.
Про важливість європейських стандартів рівності говорила й Анастасія Палюх, проєктна менеджерка офісу Ради Європи в Україні. Вона нагадала, що рекомендації Європейської комісії проти расизму та нетерпимості стосуються не лише правових змін, а й політики держави в цілому.
«Законодавство — це лише частина процесу. Але так само важливі навчання для поліції, співпраця з медіа, створення безпечного простору для дискусій. Лише в комплексі можна зменшити рівень насильства і дискримінації», — зазначила Палюх.
На її думку, ухвалення 13597 стало б знаком, що Україна готова рухатися у напрямку європейських цінностей.
Дискусія показала, що «пів кроку до рівності» — це водночас і здобутки останніх років, і нерозв’язані проблеми. Активісти не покладають великих надій на поліцію чи владу, але сподіваються на європейський тиск і власну солідарність. Для ЛГБТІК+ в Україні питання безпеки та рівності залишаються не лише політичним чи правовим викликом, а й умовою виживання.
Перший випуск другого сезону проєкту «Хтось когось любить» — Трансфобія у Силах оборони: офіцерку з 10-річним досвідом звільнили з ГУР
Громадське радіо потребує вашої допомоги для подальшого існування, і підтримати нас ви можете: