72 дні під постійним вогнем FPV-дронів і ракет. Холод, їжа зі скидів та поранення у стрілецькому бою. Усе це пережив Микола — військовослужбовець Нацгвардії України під час свого першого бойового виходу поблизу Родинського на Покровському напрямку.
Просто після огляду медиків 14 БрОП НГУ «Червона калина» боєць розповідає, як із пораненням самотужки дістався точки евакуації під вогнем противника.
У репортажі також — кадри з прифронтового Добропілля, яке ворог вже намагається тримати під вогневим контролем дронів і дистанційно мінувати. Також офіцери «Червоної калини» пояснюють наміри російської армії на Покровському напрямку та чи є загроза просування до міста Добропілля.
Микола, за словами медиків, отримав кульове поранення під час стрілецького бою, і сам дійшов до місця, де його змогли забрати. Реабілітація триватиме декілька місяців, але він має відновитися повністю.
Він розповів, як все відбувалося:
«Звісно ми все пам’ятаємо», — каже військовий. «Ми сиділи на одній позиції. Ми зайшли втрьох. Пробули днів 6. На третій день вже не було води. Ми просили скинути води. Ми переходили, там у нас одна позиція і через 100-150 метрів — друга. Там, де ми мали зупинитися одразу. Але ми її не знайшли одразу, пізніше знайшли.
Ми почали там копати. Нам скинули туди посилку, мішки, і воду. Потім нам сказали, окопуйтесь на окопній лінії. І ми там окопувалися. Якраз мій час був копати. Один на СП чергував, а один — на рації. І вирішили вони по воду бігти. Один вирішив. Ми разом навчалися. І я не знаю. Чи скидом, чи «ждун» був, і товариш — «200».
Потім ми ще пару днів копали. Нас, розбивали фпвішками, скидами, спалити хотіли. На кожній позиції, де я був, нас хотіли спалити. А потім якраз зайшли хлопці. Ми перейшли в Родинське. Перед Родинським посадки були. Потім один захворів. Йому повезло. Його вивели, хворого.
Потім у нас задача була перейти на другу точку. Хороша точка була. Води багато. Днів 20 ми там були. І потім навколо нас почали палити хати. І перед нами спалили, і на вулиці залишилася одна наша хата і сарай, і за нами в останній день підпалив. Він (окупант — ред.) забігає до нас. Ми його ліквідували, затягли в хату, і затягли туди. Щоб собаки не тягали…
І на наступний день «мавік» жужжав, жужжав. І на наступний день з сімьох ранку чотири хати немає у нас. У подвалі нас засипало. І заходять росіяни зачищати. У нас ні зброї, ні гранати в подвалі. Ні, в нас була, але дронами, як почали, ми бігом в подвал повскакували, зброя наверху залишилося. І нас засипало.
Може, то й до добра, що нас засипало. Взагалі, із хати залишилася одна стінка. Чотири позиції, чи п’ять я був, і на всіх ФПВішками нас товкли.І тоді вже на останню перейшли, оце якого ми вийшли. 28-го, мабуть. Якраз 27-го чи 28-го жінці написав, що все нормально.
І ми ж ранку вийшли, ми мали позиції нові виставлять. Ми мали нижче спуститься, а потім хлопці по нашим, слідам… І ми в двір заходимо, і вони в сараї якомусь сиділи, і ми зловили контакт. І прострелили. Але пощастило теж…Одна в дупу зайшла, а одна — в рюкзак попала. Побратими цілі…».