Фото: Юлія Горбань/Громадське радіо
«Обмеження свободи — це одне з найскладніших і найболючіших обмежень, які є», — каже ветеран «Азову» Олександр Кузьменко, який захищав Маріуполь і провів два з половиною роки у російському полоні.
«Після втрати свободи, голодування — це найтяжче. Тому що це ламає тебе повністю як особистість. І це те, чого домагається Росія, — щоб ми зламалися», — додає Олександр.
Його свідчення, як і свідчення інших військовослужбовців, які повернулись із російських застінків, стали основою проєкту «Зроблено в Росії. Доставлено в полон».
Проєкт, який презентував Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець, розповідає про головний «експортний продукт» російського виробництва — воєнні злочини.
Попри те, що статус військовополоненого передбачає збереження життя і здоров’я, статистика російських воєнних злочинів доводить протилежне.
«За нашими даними, 406 громадян України в статусі військовополонених, цивільних заручників, які були верифіковані, мали статус «полон», підтверджений або представниками Міжнародного комітету Червоного Хреста, або підтверджений іншими методами та з інших джерел, були закатовані й повернуті в Україну, на жаль, на щиті», — повідомив Дмитро Лубінець.
Він додав, що найпоширенішими стали випадки, коли внаслідок катувань були зламані ребра та пошкоджені внутрішні органи, що призвело до загибелі. Також смертельні випадки траплялися через ненадання медичної допомоги після застосування тортур.
Загалом автори проєкту «Зроблено в Росії. Доставлено в полон» нарахували 695 форм різних тортур, які РФ застосовує до військовополонених. Це, зокрема, побиття, фізичне катування, сексуальне та психологічне насильство.
«Один з видів тортур — так званий «перукар». Це коли під час гоління спеціально зрізають не тільки волосся, а прямо шматки шкіри з голови. Якщо людина починає кричати, то її тут же фізично знову б’ють і застосовують електрошок», — розповів Лубінець.
Власне, повернення наших захисників додому наразі стало критичним для їхнього виживання. Омбудсмен розповів, що у Стамбулі Росія отримала список важкопоранених, яких Україна разом із партнерами просила терміново повернути. Але цього так і не сталося.
«Ми зараз отримали п’ять тіл хлопців із того списку. Вони просто не дочекались», – повідомив Лубінець.
Російські окупанти тиснуть на українських захисників у полоні не лише фізично, але й психологічно. Одним із найбільш розповсюджених психологічних методів тиску Олександр Кузьменко називає маніпуляцію даними про родину.
Приміром, російські наглядачі кажуть, що навідалися до рідних і знають, де вони живуть.
«Дещо вони справді знають. Але чи настільки у них довгі руки — ніхто не розуміє. Тебе лише ставлять перед фактом. Хоча, можливо, тебе просто обманули. Тому переживання за рідних у полоні — постійне», — додає ветеран «Азову».
Водночас спеціальні російські структури, зокрема й ФСБ, займаються пошуком «виходу» на рідних військовополонених.
За словами Євгенії Синельник, представниці Асоціації родин захисників «Азовсталі», у такий спосіб російські спецслужби можуть переслідувати кілька цілей. Перша і найбанальніша — виманювання коштів.
«Пропонують взяти кредити чи навіть продати частину органу. Якщо рідні відмовляються, то їм доставляють вибухівку, яку потрібно кудись підкласти», — розповідає Євгенія.
Також родичів військовополонених можуть використовувати для політичного тиску.
«Їх змушують або влаштовувати теракти всередині країни. Або ж виходити на акції протесту і робити публічні звернення проти влади, президента й держави», – каже представниця Асоціації родин захисників «Азовсталі».
Особливо вразливими до таких маніпуляцій стають родичі безвісти зниклих. Адже люди не мають жодної інформації і в пошуку відповідей та надії погоджуються на комунікацію з російськими злочинцями.
Моніторингова місія ООН з прав людини, опитавши 800 звільнених з полону захисників, встановила, що катування та жорстоке поводження з українськими військовополоненими є масовими та системними. А їхні свідчення дуже схожі. Опитані описували майже однакові методи насильства у багатьох місцях утримання.
Навіть більше — розслідування The Wall Street Journal 2025 року засвідчило, що російським тюремникам після початку повномасштабної війни фактично дали інструкції, які заохочували катування українських полонених.
Заступниця моніторингової місії ООН з прав людини в Україні Ноель Калхун наголошує, що свідчення українських захисників про полон надзвичайно важливі, «адже без доказів порушення будуть продовжуватися та залишатимуться безкарними».
Власне, Міжнародний кримінальний суд досі не оголошував ордерів за катування чи вбивства українських військовополонених. А Міжнародний комітет Червоного хреста, який має контролювати дотримання Женевських конвенцій, досі не має доступу до українських полонених у Росії. І наразі не існує дієвих механізмів, які б примусили Росію дотримуватися міжнародного гуманітарного права.
Андрій Пастернак, керівник об’єднаного центру при СБУ, наголошує, що потрібні зміни до Женевських конвенцій щодо механізмів покарання за їхнє порушення.
«За невиконання Женевських конвенцій всі інші країни-підписанти мають припинити будь-які відносини з країною, яка їх не виконує. І тоді у нас будуть і права, і обов’язки», — вважає Пастернак.
Наразі ж Україна чекає на офіційний запуск спецтрибуналу в Гаазі, який буде виносити вироки Російській Федерації за скоєння воєнних злочинів, зокрема застосування тортур і доведення до смерті українських військовополонених та цивільних заручників. Очікується, що спецтрибунал запрацює в 2027 році.
Аби не чекати так довго, омбудсмен Дмитро Лубінець закликав європейських партнерів застосовувати принцип універсальної юрисдикції, який дозволяє будь-якій державі судити воєнних злочинців незалежно від їхнього громадянства чи місця скоєння злочину.
«Кожна країна може відкривати кримінальні провадження за статтею скоєння воєнних злочинів на підставі свого національного законодавства, що зараз, на наш погляд, повинні робити в першу чергу європейські партнери і таким чином спонукати, показувати приклад іншим країнам», — наголосив він.
Юлія Горбань, кореспондентка Громадського радіо