Росія використовує ядерні погрози як інструмент психологічного тиску, — Тропиніна

Ядерна риторика Росії, і що відбувається навколо неї останнім часом? Ми промоніторили інформаційний простір, і побачили, що тільки протягом 22–23 червня кілька так званих шкідливих ресурсів поширювали повідомлення про нібито «високу ймовірність застосування Росією ядерної або тактичної ядерної зброї» «у відповідь на дії України», зокрема «потенційні удари по території Білорусі».

Один із ресурсів заявляв про «90% імовірності» такого сценарію, інші посилалися на заяви глави МЗС РФ Сергія Лаврова та нібито закриті коментарі, подаючи ядерну ескалацію як реалістичну та майже неминучу відповідь Москви.

Загалом ми помітили не менше п’яти публікацій, які станом на 14:00 22 червня набрали понад 146,7 тисячі переглядів.

Головна редакторка VoxCheck Аліна Тропиніна в етері Громадського радіо наголосила, що Росія використовує ядерну риторику як інструмент психологічного тиску, намагаючись сформувати у суспільства відчуття постійної загрози та страху перед ескалацією.

За її словами, у таких інформаційних кампаніях Кремль робить ставку не на реальне застосування ядерної зброї, а на так званий «некінетичний вплив» — формування страху, безсилля та відчуття катастрофи.

«Ми нещодавно аналізували, як Росія використовує згадки про зброю з ядерним статусом із символічним значенням. Тут ми маємо розуміти, що є, наприклад, кінетичний і некінетичний удар. Кінетичний — це фізична дія, безпосередньо удар, руйнування, якісь фізичні наслідки. А другий — це некінетичний: це коли йде вплив на сприйняття, тобто формування страху, моральний тиск, відчуття катастрофи, безсилля. І у випадку ядерної теми другий ефект часто навіть важливіший для Росії, ніж перший. І ми бачимо на прикладі цих заяв, що реалізується саме такий тип некінетичного впливу. Тобто ми не говоримо про реальне застосування ядерної зброї, а про постійне нагадування про таку можливість. Це потрібно навіть не для того, щоб переконати населення, що завтра буде справді ядерний удар. А для того, щоб зробити цю можливість звичною. Зробити сценарій звичним, щоб він оселився в голові як щось імовірне. Бо коли в нас формується стале уявлення про реалістичність ескалації, то починає лякати будь-яке рішення», — пояснила Тропиніна.

Вона наголосила, що ядерні погрози з боку Росії лунають із початку повномасштабного вторгнення у 2022 році та часто супроводжують будь-які важливі міжнародні рішення щодо підтримки України.

Водночас експертка застерегла від двох крайнощів — паніки та повного ігнорування ризиків. За її словами, надмірне нагнітання страху може призвести до пасивності суспільства, тоді як повне заперечення загроз здатне завадити адекватній реакції на реальні ризики.

«Я б ще тут додала факт: не знецінювати. Коли з’являється певна надмірна впевненість у тому, що не може бути ніякого ризику (розумімієте, що я маю на увазі), у нас є два ефекти. Коли постійно тиснуть на паніку. Перше — що ми вже починаємо все сприймати як загрозу. Інше — що ми в цілому отримуємо певну пасивність і вже навіть на ситуації, де справді є потреба реагувати і є ризики, не реагуємо. Тому варто певне фокусуватися на тому, що ризик справді є, але й усвідомлювати, що така риторика про відповідь — це риторика, яку системно стимулює Росія», —  каже вона.

Окремо Тропиніна розповіла, як розпізнавати сумнівні інформаційні ресурси. Серед основних ознак вона назвала відсутність перевірених джерел, посилання на анонімні «інсайди». Також надмірно емоційний стиль подачі, клікбейтні заголовки та синхронне поширення однакових повідомлень у різних каналах.

Особливу увагу варто звертати на можливість перевірити інформацію в інших незалежних джерелах, а також на історію роботи каналу та його послідовність у висвітленні подій.

Тропиніна додала, що частина проросійських ресурсів навмисно маскується під українські медіа та не афішує свого походження. Вони  намагаючись здобути довіру української аудиторії та поширювати вигідні Кремлю наративи.

«Ми можемо говорити, що в цілому у нас є певний перелік каналів, які позиціонують себе не як російські,. Тобто вони свідомо не підкреслюють свою російську приналежність, а намагаються мімікрувати під українську аудиторію. Ми їх класифікуємо як проросійські», — підсумувала головна редакторка VoxCheck.