Фото ілюстративне
Науковці зі штату Вермонт виявили рак шкіри, який передається від одного сома до іншого. Це четвертий відомий науці випадок природного трансмісивного раку – форми раку, здатної передаватися між особинами одного виду.
Про це повідомляє Independent.
Відтепер соми приєдналися до тасманійських дияволів, собак і молюсків – тварин, у яких виявлено природні форми раку, здатні передаватися між особинами. У всіх цих випадках злоякісні клітини залишають організм носія, потрапляють до нового організму і продовжують там жити й розмножуватися. При цьому до поширення не причетні ані віруси, ані бактерії чи паразити – передаються саме ракові клітини.
Дослідники поки що не з’ясували, як саме рак поширюється серед сомів. За однією з версій, передача може відбуватися під час парування, як у собак і тасманійських дияволів, або через воду, як у молюсків.
Передача раку потребує, щоб живі пухлинні клітини змогли перейти з одного організму до іншого та прижитися там. Біологічно це надзвичайно складний процес.
Імунна система здорового організму зазвичай швидко розпізнає й знищує чужорідні клітини, навіть якщо вони походять від особини того самого виду. Саме тому після трансплантації органів пацієнтам призначають препарати, що пригнічують імунну відповідь.
Ще однією перешкодою є генетична різноманітність. У більшості тварин вона настільки велика, що пухлинні клітини однієї особини не здатні вижити в організмі іншої. Винятком є тасманійські дияволи, які мають дуже низьке генетичне різноманіття, через що пухлина, яка вражає морду тварини, легко передається.
Крім того, самі клітини дуже вразливі поза організмом. Потрапивши у зовнішнє середовище, вони зазвичай швидко гинуть, тому трансмісивний рак потребує прямого контакту між особинами або середовища, у якому клітини можуть вижити, як-от морська вода у випадку з молюсками.
Науковці наголошують, що наразі немає жодних доказів існування природного трансмісивного раку у людей. Описані поодинокі випадки передачі пухлинних клітин. Наприклад, під час трансплантації органів, від матері до плода або внаслідок випадкового зараження в лабораторії – не є прикладами самостійного поширення раку.
Водночас дослідження трансмісивних пухлин у тварин допомагає краще зрозуміти механізми розвитку злоякісних новоутворень, їхню здатність уникати імунної відповіді та поширюватися.