Поки тривають дискусії про законодавство, фінансування та майбутнє сфери захисту тварин, тисячі тварин щодня залежать від людей, які працюють у регіональних притулках. Саме вони першими отримують дзвінки про покинутих тварин, їдуть на евакуації, лікують, будують нові вольєри, шукають родини та думають, де знайти кошти на наступний місяць.
Саме про цей досвід говорили учасники форуму «Зоосвідомі» в межах панельної дискусії «Рятувати щодня: як працюють регіональні притулки під час війни». На сцені зібралися представники чотирьох організацій із різних регіонів України — Донеччини, Одещини, Дніпра та Львова. У кожного — своя історія, свої виклики й власний шлях до побудови системи порятунку.
Модератором дискусії став виконавчий продюсер та ведучий Громадського радіо Владислав Бундаш. Для нього тема зоозахисту вже давно стала особистою. Працюючи в медіа, останні роки він системно висвітлює історії евакуації тварин, законодавчі ініціативи та діяльність зоозахисників. А переломним моментом для нього стала трагедія Каховської ГЕС у 2023 році.
«Я зрозумів, що мені мало просто говорити про це в ефірах, мало донатити чи робити репости. Тоді я став опікуном трьох тварин, евакуйованих із Херсонщини. І всі троє знайшли свої домівки. Саме так почалася моя особиста зоосвідомість», — поділився він.
Відкриваючи розмову, він наголосив, що всі майбутні рішення у сфері зоозахисту мають спиратися на практичний досвід тих, хто щодня рятує тварин. Саме про них та їхні історії розповідаємо у матеріалі Громадське радіо.
Для керівника ГО «Білозерськ Енімалс» Богдана Куруся любов до тварин почалася ще в дитинстві. Але справжня робота в зоозахисті розпочалася після повномасштабного вторгнення, коли він разом із місцевими волонтерами почав допомагати тваринам на Донеччині.
Згодом команда перейшла від ситуативної допомоги до системної роботи — лікування, стерилізації та вакцинації. У 2025 році вони заснували власну громадську організацію.
Найбільшим випробуванням стала вимушена релокація. Через постійні обстріли КАБами команда буквально за одну ніч ухвалила рішення виїжджати. За три дні понад 200 тварин були перевезені на Дніпропетровщину.
Переїзд відбувався практично без особистих речей. На новому місці команду зустріла громада: селищний голова особисто чекав волонтерів посеред ночі, а місцеві фермери долучилися до забезпечення тварин.
Сьогодні шість людей опікуються більш ніж двома сотнями тварин. Водночас команда продовжує їздити на Донеччину, доставляючи корми, вакцини та допомогу тим, хто залишається у прифронтових громадах.
Фінансова модель «Білозерської Енімалс» базується на підтримці фондів, донатах та власних внесках команди. За словами Богдана Куруся, близько 20% бюджету формують пожертви людей, а решту забезпечують благодійні партнери та самі волонтери.
Керівниця ГО «Місце під сонцем» на Одещині Христина Драгомарецька поєднує дві ролі — управління притулком, де перебуває понад 250 тварин, та постійні евакуації з небезпечних регіонів разом із командою «12 вартових».
За її словами, у такій роботі не існує вибору між «можу» і «не можу» — є лише «треба». Коли хворіє хтось із команди, коли потрібно організувати транспортування тварин, вести соціальні мережі чи шукати нових власників, усі ці завдання зрештою лягають на плечі керівника.
Саме тому, переконана Христина, люди, які керують притулками, могли б успішно розвивати будь-який бізнес, адже щодня працюють у режимі постійного кризового менеджменту.
Втім, найбільший міф суспільства полягає у тому, що головна робота закінчується на моменті евакуації.
Насправді все лише починається. Після порятунку тварини починається лікування, вакцинація, адаптація, утримання, пошук родини та нескінченна комунікація з потенційними власниками. Одна тварина інколи може потребувати сотень тисяч гривень на лікування, а великі дорослі тварини нерідко залишаються у притулку на роки.
«Витягнути тварину з пекла — це найлегша частина», — говорить Христина.
Ще одним викликом залишається фінансування. Щомісячний бюджет притулку становить близько 400 тисяч гривень. Основна підтримка надходить від міжнародних організацій. За словами Христини, люди часто рахують суми зборів, але рідко замислюються над реальними витратами — від кормів і лікування до ремонту автомобілів та зарплат працівників.
Інший принцип, якого дотримується команда, — притулок має залишатися живою системою, а не перетворюватися на місце постійного проживання тварин. Пошук родини та прилаштування тварин — така ж важлива частина роботи, як і сам порятунок.
ГО «Save animals Ukraine» виникла у Дніпрі в перші дні повномасштабного вторгнення. Коли місто стало великим логістичним центром, швидко сформувалися волонтерські штаби для допомоги людям. Але окремого напряму, присвяченого евакуації тварин, фактично не існувало. Саме тоді Сергій Луденський почав створювати власні алгоритми роботи.
Команда прописала протоколи евакуації, розподілила ролі та сформувала систему, яка дозволила уникнути хаосу та поступово масштабувати діяльність. За чотири роки «Save animals Ukraine» врятувала понад 3800 тварин.
Ще одним інструментом стала велика база контактів евакуаційних команд, притулків, фондів та ветеринарних партнерів. Спочатку це була проста Excel-таблиця, створена для ситуацій, коли власних ресурсів не вистачало, аби закрити всі запити.
Згодом вона перетворилася на своєрідну карту взаємодопомоги, яку Сергій мріє масштабувати спільно з іншими організаціями.
Окремий напрям діяльності Save animals Ukraine — документування. Фотовиставка, представлена на форумі, стала способом показати не лише цифри, а й емоції, які стоять за кожною евакуацією. На думку Сергія Луденського, документування є важливим інструментом адвокації та допомагає залучати нових людей до сфери захисту тварин.
Фінансова модель організації складається з кількох джерел: власних внесків команди, донатів небайдужих людей, підтримки фондів та партнерств із місцевим бізнесом. Серед таких прикладів — співпраця з кав’ярнями та автозаправними станціями, які допомагають забезпечувати евакуаційні виїзди.
Вісім років тому, коли Орест Залипський разом із однодумцями починав працювати у Львові, український зоозахист часто асоціювався з кількома ентузіастами, які допомагали десяткам тварин власними силами.
Від самого початку команда центру «Домівка врятованих тварин» вирішила будувати не просто притулок, а інституцію. Сьогодні в організації працюють 45 людей із чітким розподілом відповідальності. Окремі команди займаються ветеринарією, доглядом за тваринами, порятунком кажанів та інших екзотичних видів тварин, а також евакуаціями. Такий підхід дозволив створити систему, яка не залежить від однієї людини та продовжує працювати навіть тоді, коли частина команди перебуває у відрядженнях або на евакуаціях.
За вісім років роботи організація врятувала понад 9 тисяч тварин і сьогодні має близько 1,5 тисячі підопічних. Окрім розвитку центру порятунку, команда активно впроваджує інноваційні рішення. Одним із них став застосунок «Домівка врятованих тварин», який дозволяє людям брати врятованих тварин під символічну опіку та регулярно підтримувати їх.
Щомісячний бюджет організації перевищує 1,5 мільйона гривень. Його формують донати, партнерства, благодійні проєкти, а також довгострокові співпраці з бізнесом.
Попри різний масштаб і різні регіони, історії представників чотирьох організацій об’єднує спільне розуміння: зоозахист давно перестав бути виключно волонтерством. Сьогодні це системна робота, яка поєднує евакуацію, медицину, кризове управління, логістику, комунікації, фандрейзинг та побудову сильних інституцій.
І саме досвід людей, які щодня рятують тварин, має стати основою для подальших рішень — від розвитку партнерств і підтримки бізнесу до формування державної політики у сфері добробуту тварин.
Бо за кожною врятованою твариною стоїть велика щоденна робота, яка не зупиняється навіть під час війни.
Форум «Зоосвідомі» відбувся у червні 2026 року в UNIT.City (Київ). Організатори — Олена Мачинська (URSA) та Ірина Лозова (U-Hearts).