Фото: Укрінформ
Головна проблема інтернатної системи в Україні полягає не лише у фінансуванні закладів, а в тому, що діти часто не отримують індивідуальної підтримки, психологічної допомоги та інших необхідних послуг.
Про це в етері Громадського радіо розповіла Голова правління Української мережі за права дитини Дар’я Касьянова.
За словами Касьянової, вона не береться оцінювати можливі корупційні ризики в інтернатній системі, однак звертає увагу на структуру витрат таких закладів.
«Я не буду стверджувати щодо корупції, для цього є окремі розслідування, коли аналізуються випадки, пов’язані з тим, що потреби дітей не закриваються в інтернатних закладах. Але якщо подивитися на те, як взагалі фінансуються заклади, де перебувають діти, і це дуже давня історія, то дійсно велика частина грошей іде на фінансування стін. Тому що діти десь перебувають, як правило, це великі приміщення, які потребують оплати комунальних послуг. Я знаю, що багато закладів довгий час не мали ремонту, тому що це дуже дорого. Що стосується потреб дітей, з ними працюють фахівці, і вагома частина коштів іде на фінансування персоналу. Але ми розуміємо, що не всі люди, які отримують зарплату в інтернатному закладі, працюють безпосередньо з дітьми. Там є значна частка адміністративного персоналу, який також потребує фінансування», — каже Касьянова.
Вона наголосила, що особливо гострою є проблема доступу дітей до психологічної підтримки, психотерапії та освітніх послуг.
«Діти, які постраждали від війни, втратили батьків або перебувають у процесі позбавлення батьківських прав, дуже часто не мають доступу до необхідних послуг. Це робота з психологом, психотерапія, підготовка до вступу, заняття з репетиторами, навіть придбання одягу. Дуже часто ці потреби закривають громадські організації або волонтери. Інтернатна система фінансується, але підхід до дитини не є індивідуальним, і, на жаль, у межах такої системи індивідуального підходу фактично не може бути», — розповіла голова правління Української мережі за права дитини.
Вона також пояснила, що загальне фінансування інтернатних закладів формується з кількох джерел — державного та обласних бюджетів.
«Остаточних цифр сьогодні немає, тому що фінансування складається з різних частин. Частина йде з державного бюджету, частина — з обласних бюджетів. Але сума, яку ми рахували ще до повномасштабного вторгнення, становила приблизно 13 мільярдів гривень на рік. Наскільки мені відомо, сьогодні вона суттєво не зменшилася. При цьому кількість дітей, які цілодобово перебувають в інтернатних закладах, скорочується. Офіційно це приблизно 26 тисяч дітей, а ще 88–89 тисяч дітей навчаються там, але повертаються додому», — наголосила експертка.
Щодо харчування дітей, Касьянова зауважила, що в більшості закладів немає катастрофічної ситуації, однак діти часто скаржаться на якість і режим харчування.
«У тих закладах, де я сама була, діти в принципі харчуються нормально. Але мої колеги разом з Офісом Омбудсмена проводять моніторингові візити. Діти часто жаліються на їжу — і на її кількість, і на якість. В інтернаті діти харчуються по годинах, за розкладом, і це складно для дитини, яка росте. Вона може хотіти більше їсти або хотіти щось інше, ніж передбачено меню. Такої можливості в інтернатному закладі немає. Тому туди приїжджають волонтери, благодійні організації, церкви, які привозять свіжі овочі, фрукти, солодощі — те, що діти люблять, але заклади не можуть покрити власним коштом», — пояснює голова правління Української мережі за права дитини.
Окремо вона звернула увагу на умовний розрахунок витрат на одну дитину.
«Якщо подивитися на суму 11–13 мільярдів гривень на рік і співвіднести її з кількістю дітей, то виходить приблизно 36 тисяч гривень на дитину на місяць. І давайте чесно: не так багато сімей в Україні можуть дозволити собі витрачати таку суму на дитину. Але проблема в структурі цих витрат. Дитина потребує не лише їжі та навчання. Вона потребує індивідуального розвитку, може потребувати стоматологічного лікування, спеціалізованої допомоги, і цього часто немає в системі», — каже експертка.
Найважливішою тезою Касьянова назвала те, що більшість дітей в інтернатах не є сиротами.
«Лише близько 5 тисяч дітей є сиротами або позбавленими батьківського піклування. Решта приблизно 20 тисяч дітей, які постійно проживають у закладах, мають батьків. Часто вони потрапляють туди через бідність, складні життєві обставини або тому, що сім’я не може отримати необхідні послуги за місцем проживання. Наприклад, дитина має інвалідність і потребує індивідуального супроводу чи денного догляду, щоб батьки могли працювати. Тому інтернат стає компромісним рішенням для сім’ї, а не наслідком того, що дитина є сиротою», — додала Дар’я Касьянова.
Вона наголосила, що інтернатні заклади традиційно мають мережу благодійників і партнерів, які допомагають закривати ті потреби, які не фінансуються державою.
«У більшості інтернатних закладів завжди були спонсори, донори, партнери, добрі люди, які підтримують ці заклади. Саме вони часто допомагають вивезти дітей на відпочинок, організувати поїздку в цирк, купити предмети гігієни або інші необхідні речі. Це вже покривається не за рахунок держави, а за рахунок партнерів, з якими заклади мають довгі дружні стосунки», — підсумувала Касьянова.