Каністерапія: що це таке, як працює та реальна історія допомоги

В Україні набуває популярності метод реабілітації, який називається каністерапія. Йдеться про залучення до реабілітації собак, які працюють разом зі спеціалістами. Чим спеціально навчені собаки відрізняються від наших домашніх псів? Як чотирилапі допомагають долати важкі воєнні травми, біль і замикання в собі? А також чому така терапія неможлива без професійного фахівця?

Про це в етері Громадського радіо розповіла Марина Прокопенко — кінологиня та керівниця центру каністерапії INNIKOS.

Вона зазначила, що собака — це справжній дар для людини, який допомагає жити, творити, відновлюватися та відчувати безумовну любов. Однак плутати звичайне спілкування з домашнім улюбленцем і каністерапію не варто.

«Каністерапія — це насамперед робота для собаки. Це допоміжний метод реабілітації, де сама по собі тварина не лікує. Головне завдання собаки — допомогти спеціалісту (психологу, психіатру чи реабілітологу) якнайшвидше, найпростіше та найбільш ресурсно досягти мети: відновити людину», — пояснює Марина Прокопенко.

Собака в цьому процесі виступає своєрідним «містком». Тварина допомагає встановити довіру між пацієнтом і фахівцем набагато швидше, ніж це відбувається під час класичного сеансу «віч-на-віч».

Сьогодні українці стикаються з надзвичайно глибокими, болючими та складними травмами. За словами фахівців, до каністерапії часто звертаються ті, кому психологічно важко прийти на прямий прийом до психотерапевта, психіатра чи реабілітолога.

Серед найпоширеніших запитів, з якими працює центр INNIKOS:

• втрата близьких людей;
• перебування рідних у полоні;
• травма вимушеного переміщення (коли люди втрачають власні домівки, звичне середовище, свободу й змушені адаптуватися до життя в гуртожитках чи чужих великих містах);
• хронічний стрес та тривожність через постійні вибухи, невизначеність і відсутність розуміння, коли закінчиться війна.

Коли людина тривалий час перебуває в такому стані, у неї погіршується сон, виснажується нервова система та падає внутрішній ресурс. Спеціальні заняття з собаками допомагають м’яко вивести людину з цього замкненого кола.

Каністерапія має підтверджений науковий ефект

Як розповіла кінологиня, присутність чотирилапого терапевта має підтверджений науковий ефект. Коли людина торкається собаки, грається з нею, обіймає або навіть просто спостерігає за твариною, в її організмі відбуваються помітні фізіологічні зміни:

• знижується рівень кортизолу — гормону стресу, який блокує чимало життєво важливих функцій та змушує людину «затискатися»;
• виробляються «гормони щастя» (ендорфіни, окситоцин);
• знімається психологічне блокування: людина стає більш відкритою, доброзичливою та готовою до діалогу з лікарем або психологом.

Також каністерапія корисна й для фізичної реабілітації. Марина Прокопенко каже: якщо пацієнт відчуває сильний біль і боїться виконувати вправи, собака стає головним мотиватором. Перемикаючи увагу з болю на тварину (наприклад, коли треба дотягнутися до собаки, подати їй м’ячик чи подарувати смаколик), людина виконує необхідні фізичні рухи набагато легше та з меншим страхом.

Як відбуваються заняття

Сеанси каністерапії є індивідуальні та групові.

Індивідуальні сесії тривають від 30 до 60 хвилин і будуються під конкретний запит людини (страхи, тригери, важкі спогади, фізичні обмеження). На сеансі присутні пацієнт, фахівець і собака.

Також існують так звані візитові зустрічі: це короткі візити собак для підняття настрою та швидкої зміни емоційного стану (наприклад, у лікарнях чи дитячих закладах).

На групових заняттях На таких сесіях зазвичай працюють щонайменше три-чотири різні собаки.

«Залучення кількох собак на групових заняттях є принциповим. Усі люди різні: комусь подобаються великі та «серйозні» пси, комусь — пухнасті, а комусь — маленькі й світлі. Можливість обрати саме «свою» тварину дає людині відчуття свободи й безпеки», — каже кінологиня.

Вона розповіла, що навіть ті учасники, які на початку кажуть: «Я просто посиджу й подивлюся», під кінець заняття, спостерігаючи за іншими, самі долучаються до гри, дають собакам команди, передають іграшки та починають невимушено спілкуватися з іншими учасниками та спеціалістом.

Історія з практики: як собака допомогла хлопчику заговорити після важкої психологічної травми

На завершення розмови Марина Прокопенко поділилася зворушливою та важкою історією з власних спостережень, яка найкраще доводить ефективність каністерапії.

За її словами, фахівці центру INNIKOS  працювали в таборі для вимушено переміщених дітей. Туди потрапив хлопчик із дуже важким досвідом. Він не спілкувався ні з ким — ані з однолітками, ані з дорослими. Ба більше, він фізично постійно сидів до всіх спиною і малював чи ліпив усе виключно в чорному кольорі.

«Протягом 3-4 днів ми намагалися обережно встановити з ним контакт через собак. Двоє наших дорослих псів просто лягали поруч, сиділи, приносили йому іграшки. Спочатку він їх відштовхував або викидав іграшки (що теж було реакцією та взаємодією), але згодом почав придивлятися й торкатися їх. На 5-6 день трапився прорив. Хлопчик повернувся і почав тихо розповідати собакам. Він розповів спочатку одній, а потім іншій собаці  те, що не міг сказати жодній людині: як вони з сім’єю бігли лісами й полями, як на їхніх очах застрелили бабусю і як батьки не хотіли  залишати її тіло й тягнули його по землі далі за собою… Довірившись собаці, дитина нарешті випустила свій страшний внутрішній біль назовні, розділила його й зробила перший крок до повернення у світ людей»», — сказала Марина Прокопенко.