Уявіть собі початок 2000-х. Українська естрада складається з попси і нафталіну з поодинокими винятками – успішними молодими проєктами. При слові етно люди уявляють собі не модну шубку гуню, а якийсь дикий кітч у пластикових віночках. Народні пісні звучать на застіллях, але співати на великій сцені їх не те щоб соромно але якось немодно. Уявили? А це та реальність, в якій почали творити діячі театру ДАХ і гурту ДахаБраха, який там народився.
Анастасія Багаліка: Робити етнічну, фольклорну музику, переосмислювати її зараз — це не тільки про мистецьку історію, це ще й певною мірою про політичну позицію. Тобто мистецтво і політика, вони завжди переплетені, мені так здається. Тоді (у 2000-х ред.) було так само чи інакше?
Марко Галаневич: Нам здавалося, що так. 2004 рік — це революційний рік. Ми бігали по Майдану, робили якісь перфоменси, бігали з помаранчевим драконом, співали українські пісні на кожному блок-посту. Для нас це було певною політичною дією, безумовно. Ми, як театр «Дах», як центр сучасного мистецтва мали певну позицію, дотримувалися її і з нею виступали. Наша українськість як раз була центром цього супротиву.
Анастасія Багаліка: Що для вас українська народна пісня зараз? Це про пам’ять, чи це про сучасність, чи про силу якусь? Які сенси ви для себе черпаєте?
Марко Галаневич: Це все, що ви кажете. Безумовно, це наша сила. Кожен народ має свій фольклор і кожен унікальний. Я ніколи не вважав, що наш — найкращий чи найунікальніший. Він, звісно, унікальний сам по собі, як і кожен інший. І в цьому наша сила. Але пісня… мене завжди захоплював цей момент, що пісні, які ми виконуємо, більшості з них багато сотень років.
Якщо згадуємо різдв’яний цикл, пісні, які нібито мають бути уже християнськими, але дуже в багатьох, але в багатьох використовуються символи паганські (язичницькі — ред.). «Ясне сонце», «місяць — пан господар», «дрібні зірки». Це все ті символи й елементи, які говорять про те, що цим пісням сотні років. Коли ти усвідомлюєш, що ця пісня пройшла через величезну кількість часу… Це точно не «пєсня одноднєвка».
Тому так, безумовно, народна пісня — це суперсила. І це те, що відрізняє саме нас від інших.
Повністю розмову дивіться на Youtube-каналі Громадського радіо NextGen