Вікторія Єрмолаєва: Як війна вдарила по економічній незалежності жінок? У цілому, українців — ми розуміємо, і по своїх гаманцях це бачимо. Але якщо сфокусуватись саме на жінках, чи є тут відмінність?
Наталія Шаповал: Війна дуже вдарила. Вона вдарила по обох статях. Тобто в першу чергу війна вдарила по кількості чоловіків, так само на ринку праці. На жінок, і на сім’ї — це величезний вплив. Половина біженців, внутрішньо переміщених осіб — це жінки. Серед тих, хто покинув Україну, більшість також жінки. І це значить, що жінки живуть у ситуації, коли вони розділені дуже часто зі своєю сім’єю, своїм соціальним колом.
Вони мають дбати про сім’ю, знаходити новий спосіб життя. Крім того, для жінок тут з’являється новий феномен. Через те, що чоловіки стають більш стигматизовані на ринку праці в якомусь сенсі — тому що роботодавці думають, «навіщо нам брати чоловіків, якщо їх можуть мобілізувати». Або взагалі їх стає просто менше, і «краще брати жінок десь». То у жінок з’являються інші можливості в тому числі.
Але в будь-якому випадку є ще ось ця частина такої праці, яку і раніше, і до повномасштабного вторгнення жінки робили. Це не помічали, але зараз це стає ще більш гостро. Тому що навіть зараз, якщо ми в Києві подивимося, а на прифронтових територіях це ще складніше.
Дитячі садочки працюють тільки в деякі години. І в ці деякі години, там з 8 до 11 він працює, і весь інший час мамі треба сидіти зі своїми дітьми. Якщо якийсь догляд, теж це робить мама. Тому величезний вплив. Жінкам точно дуже складно. Вони відділені від своєї сім’ї.
Але і з’явилися якісь нові цікаві нюанси про те, як жінки можуть себе більше знаходити і на ринку праці, і в підприємництві, і в нових таких соціальних ролях.
Вікторія Єрмолаєва: Я, до речі, вас слухала і подумала, що у нас у Києві теж така ситуація із садочками. То нас замело, то у нас нема світла, щоб ми могли в садочку їсти приготувати. То ми не можемо доїхати, бо метро стало, то ще щось, то тривога. І, відповідно, діти дуже часто не йдуть у садочок, просто фізично не можуть туди потрапити. На собі відчуваю. І кожен раз доводиться змінювати плани, що ж робити. Залишатись вдома з дитиною чи піти попрацювати, заробити гроші для родини.
Наталія Шаповал: Так і є, абсолютно. І це найбільша і раніше була причина економічної неактивності жінок. А тепер це дуже гостро. Тобто це така характеристика не тільки України. Але як тільки потреба в догляді, потреба водити дитину в дитячий садок або в школу — вони не завжди працюють, навіть коли є електрика, вони не завжди працюють стільки ж годин, скільки робочий день. Якщо хтось захворів, то це величезний тягар, і значна частина економічної неактивності населення України.
Вона пов’язана саме з цим, що цей догляд невидимий, він переважно на жінках.
Анастасія Багаліка: У багатьох сім’ях до війни жінка не працювала або працювала на якійсь роботі, яка приносила їй невеликі гроші, кишенькові, скажімо так. Працював чоловік. Чоловік мобілізується і фактично він із економічної моделі сім’ї частково випадає, тому що у дуже багатьох чоловіків, які пішли у військо, їхній рівень доходів абсолютно не співставний із тим, що було раніше.
Жінці потрібно думати про те, як прогодувати сім’ю. І залежно від кількості дітей ці виклики тільки зростають. І от що тут, як це все вкладається у нашу економіку зараз. Із одного боку можливості є, з іншого боку вони обмежені, з третього боку вони підв’язані до соціальної інфраструктури. Але і потреба годувати сім’ю, вона теж нікуди не зникає.
Наталія Шаповал: Так, це дуже цікавий вимір, що для сімей військових, ну і скажімо так, багато і жінок зараз військових, але от для такої великої кількості сімей, де чоловік служить, жінка має дбати про повністю економічне благополуччя і господарство. І про дітей, і про родичів.
І це, наприклад, відобразилося на ринку праці. Якщо до повномасштабного вторгнення десь половина була підприємців жінок, зараз там більше 61% жінки серед усіх підприємців. Серед працівників, «білі»працівники, наймані працівники, які не в тіні працюють. Там де ми бачимо дані, в принципі пропорція не змінюється, що 36% — це жінки, і більшість до сих пір чоловіки на підприємствах. Але збільшення оцієї частки жінок, які відкривають свій бізнес і мають таким чином себе забезпечити, це такий сигнал про те, що ви говорите.
І крім того, що ми бачимо по опитуванням, що все більше підприємств наймають жінок, на — стереотип, що є чоловіча і жіноча робота, — але на чоловічі спеціальності.
Ми нещодавно проводили опитування, і схожі дані є у Державної служби зайнятості, що половина підприємств, вони або вже найняли жінок на «чоловічі» спеціальності, або планують це зробити в 2026-му році. І тут у багатьох сферах жінки починають заміщати чоловіків, де вони працювали. Багато більше з’являється освіти в коледжах, професійно-технічні освіти, курсів, які допомагають, і ми вже тепер бачимо і жінок, які операторки крана, електрозварювальниці тощо.
Слухайте розмову повністю у доданому аудіофайлі і дізнавайтеся ще більше!
На Громадське радіо повернувся подкаст про те, чому перемога неможлива без рівності і участі жінок. І як вони змінюють правила гри: на фронті, в громадах та за столом переговорів. «1325» — це спільний проєкт Громадського радіо та ГО «Жінки в медіа». Кожен із випусків розповідає, як принципи Резолюції «1325: Жінки, мир, безпека» втілюються в Україні.
Спільний проєкт Громадського радіо та ГО «Жінки в медіа». Виготовлення подкасту стало можливим завдяки комунікаційній кампанії «1325: Жінки.Мир.Безпека», що реалізується Українським Жіночим Фондом за фінансової підтримки урядів Великої Британії, Нідерландів та Канади.