На Громадське радіо повернувся подкаст про те, чому перемога неможлива без рівності, і як жінки змінюють правила гри: на фронті, в громадах та за столом переговорів. «1325» — це спільний проєкт Громадського радіо та ГО «Жінки в медіа». Кожен із випусків розповідає, як принципи Резолюції «1325: Жінки, мир, безпека» втілюються в Україні.
Вікторія Єрмолаєва: «ArmWomenNow» — це ініціатива, яка у 2022 році почала піднімати надзвичайно важливе питання — це жіноча форма для військовослужбовиць. І також ви опікувались і опікуєтеся ще й питаннями жіночих бронежилетів. Зараз близько 70 тисяч жінок долучились до лав Збройних сил. Це станом на 2026 рік вже. Які результати вашої діяльності, зокрема співпраці з Міністерством оборони, позиції держави, лобіювання щодо впровадження умов для того, щоб жінки в українській армії воювали, були екіпіровані і це було зручно і якісно.
Ірина Никорак: Дякую за запрошення і за те, що ви ініціювали такий подкаст. Це дуже круто, що ці питання підіймаються у публічному просторі. Ми дійсно розпочинали з впровадження жіночої військової форми і спідньої білизни. Але в подальшому ми вже почали працювати загалом над реформою речового забезпечення.
Тому що якщо ми подивимося на ті документи, які закріплені і регулюють речове забезпечення, всього є 42 елементи різного одягу. Це нашарування у залежності від пори року, включно з термо, і з берцями, і з усім іншим.
Так от із цих елементів тільки два передбачені для жінок. Це КЛП — костюм літній польовий, який використовується у літній період і в міжсезонні. І спідня білизна. Це власне дві позиції, які наша команда розробила.
Потім у два етапи офіційно тестували разом із Збройними силами України і Міністерством оборони. Потім їх офіційно закріпили, розробили технічну документацію, впровадили на державному рівні. Розпочалися закупівлі і вже потім забезпечення.
Із забезпеченням не все так добре, як хотілося б. Ми відслідковували цей процес. Я системно звертаюся до всіх установ із Сил безпеки і запитую, скільки було закуплено і скільки було передано жінкам. У перший рік цей відсоток складав всього лише 11%. Уявіть собі, закупили форму, але жінкам її не надають.
Це в перший рік, коли відбулася закупівля вже затвердженої жіночої військової уніформи. У період початку повномасштабки цієї форми не було. Жінкам видавали чоловічу спідню білизну і все чоловіче. Чому такий низький відсоток був, ми також досліджували це питання.
Проблема полягала в тому, що на рівні подачі з бригад і речовиків, які відповідальні за це питання, лунали деякі тези про те, що «в мене тут військовій частині 50 чи 60 жінок», умовно кажучи: «Я не буду на них подавати окрему форму». Тобто тут потрібна була ще зміна свідомості, мислення і звичка до того, що, в принципі, жінки на рівних воюють із чоловіками, тримають зброю, виконують бойові завдання.
Так само сидять в окопах і в штурмових бригадах. Абсолютно у всіх родах військ перебувають нині жінки. Тому, окрім того, щоб проявляти як мінімум повагу до гідності жінки, потрібно це на практиці підтверджувати. Тому ми продовжуємо працювати і над зимовою формою.
Із зимовою формою взагалі дуже багато питань. Я буквально 2 місяці тому отримала запит від дівчинки, яка підписала контракт, добровільно пішла до армії — 24 чи 25 років, і перебуваючи на БЗВП, вони потім поїхали на навчання до Польщі. Вона мені надіслала відеоролики, — хотілося сісти і заплакати, якщо чесно.
Тому що ми з командою працюємо нон-стоп вже 4 роки, і все одно бачимо, що на практиці вони приходять і кажуть: «Ой, а вашого розміру немає, беріть чоловічий і, в принципі, далі проходьте навчання і воюйте в тому, що є».
А там форма, яку навіть неможливо підшити або комусь із побратимів віддати і піти купити щось у магазині. Але ми всі знаємо рівень грошового забезпечення військовослужбовців, коли мінімалка 20 тисяч 300 гривень. Якщо ви зараз відкриєте будь-який сайт і подивитесь, скільки коштує форма, це неможливо. Якраз можна на всі гроші купити форму. Але без бронежилету. Це можна купити форму і не факт, що зимову форму разом з зимовими берцями.
Тому що на рівні Міністерства оборони по берцям ситуація наступна. Видають талани, але це талани просто маленьких розмірів чоловічих. Це не жіночі берці, які в жінок — об’єктивно фізіологічно, ми різні, ми інші. Нога вужча, відповідно коли тобі видають талани, які не зручні, ти можеш швидше за все десь на полігоні отримати травму. І вже потім бути неспроможною далі виконувати якісь бойові завдання.
Тому тут абсолютно все логічно. І мені видається, що тут навіть вже не варто говорити про необхідність того, аби у жінок було речове забезпечення, яке відповідає анатомії жіночого тіла.
Із бронежилетами там інша історія. Я взагалі публічно завжди висловлюю свою думку, що це стосується не лише жінок. Нам потрібна реформа в контексті бронежилетів і для чоловіків. Тому що зараз законодавством передбачено, що бронежилет має бути 6 плюс класу захисту.
Коли ви знаходитеся у зоні бойових дій і «кілзона» вже складає 30-50 кілометрів, і 95% всіх поранень ви отримуєте осколкових, а не кульових — а від осколкових поранень, в принципі, бронежилет 3 плюс класу захисту рятує життя.
Але ви ж не можете, штурмовики ж не ходять на штурми в бронежилеті, який важить 14 кілограмів. Вони йдуть у магазин, купують собі бронежилет, який важить 4-5-6 кілограмів максимум.
Ми неодноразово підіймали це питання на форумах. У принципі, в Міністерстві оборони погоджуються, що потрібні відповідні зміни. Це складно, потрібно, щоб хтось взяв на себе відповідальність і мав волю рухати ті зміни. Тому ми не те щоб спостерігаємо, ми пушимо це питання, ми пропонуємо певні ідеї, як це зробити. Я доволі оптимістична людина, тому сподіваємося, що через якийсь час, можливо, новопризначений міністр оборони проявить ініціативу. Він доволі такий інноваційний, молодий, прогресивний.
Анастасія Багаліка: Я поставлю це питання, бо воно мені муляє. Дуже часто на загал люди не розуміють зв’язку між матеріальним забезпеченням і кількістю жінок, яка йде у війську. Тому що ці речі між собою корелюють і якщо матеріально-речове забезпечення недостатнє або воно погане, або воно якесь специфічне, воно буде відштовхувати людей. Я правильно розумію?
Ірина Никорак: Я б говорила загалом про умови для жінок. Я би брала трішки ширший контекст. Матеріально-речове забезпечення є надзвичайно важливим, воно впливає на ефективність бойової одиниці. Чоловік це чи жінка, воно впливає на безпеку, на здоров’я, на життя, воно впливає на дуже багато елементів. Але тут треба брати трішки більше компонентів, я поясню чому я зараз буду про них говорити.
Для того, щоб ініціювати реформи і рухати їх впровадження загалом у секторі безпеки і оборони, треба від чогось відштовхуватися. Ми з командою у минулому році прийняли рішення, і зараз активно над цим працюємо. І я сподіваюсь, що за декілька місяців ми презентуємо велике і перше, і єдине дослідження такого роду. Ми його називаємо «Жіночий вимір або жіноче обличчя Сил оборони». Досліджувати ми там будемо декілька етапів, я обов’язково запрошую Громадське радіо на презентацію.
Ми будемо робити його і в Україні, і за кордоном. Це стосується і системи охорони здоров’я для жінок. Для чоловіків воно є, для жінок його немає. Ми вже робили опитування серед дівчат-захисниць, у нас величезна база даних. Це вже десь 15-20 тисяч жінок, це верифікована база даних жінок, які несуть службу, з якими ми постійно на контакті.
От вони приїздять із зони бойових дій, маючи ротацію, відпустку чи коротке відрядження у Київ. Немає ж якогось єдиного закладу, куди вони могли б прийти, щоб зробити банальний якійсь чекап жіночого здоров’я. Пред’явити УБД і сказати, от я діюча військовослужбовиця, мені потрібно пройти чекап мого жіночого здоров’я. Мені потрібно подумати про мою репродуктивну функцію, в кінці кінців.
Вони приїздять у Київ, у них є там один день, максимум два. Вони за власні кошти бігають по різним-різним локаціям, щоб відвідати мамолога, гінеколога чи інших лікарів, які їм потрібні. Це перший пункт. Максимум — в приватній клініці знижку дають, якщо є УБД, на огляди. Але вони повинні витрачати свої кошти і час своєї відпустки, коли вона могла б провести його з дитиною, з батьками, з коханим чи коханою, чи просто поїхати відіспатися елементарно.
Тут є дуже багато нюансів, є системні бар’єри в кар’єрному просуванні. Якщо ви візьмете, наприклад, і порівняєте — чоловік і жінка, які мають однакові бойові досягнення, однакову освіту, однаковий термін служби. Ви побачите, що в нього буде вище звання військове, на 2-3 позиції, в нього буде набагато більша кількість нагород.
У жінки її не буде, тобто жінка повинна пробивати собі цей шлях, доводити свою спроможність, докладати максимум зусиль для того, щоб отримати посаду. Гендерних упереджень в цьому напрямку є доволі багато. Жінки вже довели багато чого, ви бачите, що є більш такі популярні бойові професії, бойові посади для жінок у Силах безпілотних систем, на позиціях бойових медикинь і інших.
Але мене дуже сильно тішить, що в 2026 рік ми, наприклад, зайшли з двома чи трьома заступницями командира бригади. Тобто це найвища посада, яку я знаю, щоб її обіймала жінка. У нас немає жодної жінки, яка б очолювала хоча б батальйон, я вже мовчу про бригаду. Я дуже мрію колись привітати і потиснути руку жінці, яка матиме статус генерала. У нас їх всього три, але це пані генералка медичних сил і дві жінки, які отримали звання генерала в СБУ. Тобто є багато таких моментів, від яких нам потрібно відштовхуватись, щоб не демотивувати жінок.
Я досить часто кажу це і в Україні, і за кордоном, що ця війна дуже чітко показала, що рівність не є символічною. Вона є стратегічною. І коли ми апелюємо тільки цифрою 70 тисяч у Збройних Силах України, я б хотіла трішки розширити цю цифру. Тому що, якщо ми візьмемо весь сектор безпеки і оборони, ми візьмемо Національну гвардію, спецпідрозділи Нацполу, де жінки теж виконують бойові завдання, Державну прикордонну службу, спецпідрозділи СБУ і інших державних інституцій і Сил оборони, ця кількість приблизно буде 130 тисяч жінок.
Тепер уявіть, у нас армія 1,2 мільйона. От якщо завтра ці всі жінки приймуть рішення, що їх це все дістало. Воювати в чоловічій формі, самим собі купувати, пробивати дорогу, домагатися кар’єрного зростання, відстоювати свою гідність у війську. І вони скажуть, що «ми більше не збираємося виконувати бойові завдання». Це повпливає на обороноздатність нашої країни зараз? Втрачаємо 10% одразу. Очевидно, що повпливає.
А чи повпливає це на обороноздатність нашої країни в майбутній період поствійськовий? Це ж не означає, що всі демобілізуються і розійдуться по своїм громадам. Нам потрібно буде посилювати і нарощувати свою спроможність, за себе постояти.
Я сьогодні вранці читала дуже фантастичну, я б сказала, навіть історичну промову прем’єр-міністра Канади, який виступав на Всесвітньому економічному форумі, і він каже абсолютно правильні речі. Ми заходимо в нову епоху, де тільки найсильніші держави можуть силою брати те, що їм необхідно. І треба з цим щось робити. Росія, по-перше, нікуди не зникне з карти і з геополітики. Тому нам потрібно буде думати над тим, як протистояти майбутнім загрозам.
По-перше, спочатку нам потрібно завершити цю війну, нам потрібно вистояти і вижити як нації. Але в майбутні періоди, я вважаю, що це буде стосуватися не лише України, це буде стосуватися і всіх європейських країн, тому що ці загрози є абсолютно реальними і для них. Власне, з цією метою ми часто їздимо з адвокаційними візитами.
От у минулому році я мала певний ряд виступів. Я доєдналася до публічних слухань двох комітетів Європейського парламенту спільно з єврокомісаром з питань оборони і космосу. Це Комітет оборони Європарламенту і Комітет з питань гендерної рівності і прав жінок. У нас, на жаль, в парламенті немає такого комітету.
Але, можливо, в наступному скликанні ми будемо такий комітет ініціювати. Не знаю, час покаже. І на цих публічних слуханнях я часто кажу, окрім того, що ми показуємо наші напрацювання, тому що в жодній країні Європейського Союзу, яка входить до НАТО, немає такого речового забезпечення, навіть спідньої білизни і жіночої військової форми, які є в Україні.
Тобто ми вже в цьому плані супер прогресивні. І ми несемо туди не тільки реалії цієї війни. Ми несемо візію, ми несемо готові рішення. Ми готові ділитися досвідом, і я дуже радію, що вже в Нідерландах, в Збройних Силах, — ми робили виставку в минулому році, і я потім мала ще виступ у жовтні, коли вони об’єднали жінок-офіцерок з 20 країн-членів НАТО. І я їм розповідала про наш шлях, про наші виклики, куди ми рухаємося далі. І в Збройних Силах Королівства Нідерланди заявили, що вони вже розпочинають цей шлях, і будуть розробляти свою власну жіночу військову форму, спідню білизну за прикладом України.
Я вважаю, це круто, це гарна колаборація Ми не тільки приходимо їх просити про підтримку: «Дайте нам гроші, допоможіть нам, у нас тут гуманітарна катастрофа». Звісно, партнери повинні підтримувати. Але ми вже маємо, що запропонувати.
Анастасія Багаліка: Мені здається, що ще 10 років тому такий заголовок, що «Нідерланди розроблятимуть жіночу військову форму за прикладом України», був нереалістичний.
Вікторія Єрмолаєва: Абсолютно, от я хотіла про це трошки детальніше. Бо дуже цікаво, я пам’ятаю, на початку повномасштабного вторгнення розмови про те, що ми будемо спиратись на стандарти НАТО, коли будемо розробляти свою українську жіночу військову форму. А тут виходить, що ми вже перевершили ці стандарти, і НАТО буде брати приклад з України. А що такого унікального і того, що заслуговує на приклад ми розробили в цьому питанні?
Ірина Никорак: Насправді, в кожної країни є якісь свої вимоги. По кольору, по якості тканини. По вимогам. По-перше, слава Богу, ці країни з кінця Другої світової війни не брали участі в бойових діях такої інтенсивності, які відбуваються зараз на нашій території. Але я вважаю, що в нас є ключова перевага у цьому контексті. По-перше, ми цю форму відтестували в умовах активних бойових дій. Ми вже провели відповідну перевірку того, що працює, що не працює. Які помилки ми допустили. Ми їх вдосконалили.
І ми просто можемо — я завжди їм кажу, друзі, не витрачайте час, ми готові безкоштовно ділитися своїми рішеннями. Просто беріть і впроваджуйте їх у своїх країнах. Це стосується і бронежилетів, і форми, і речового забезпечення, і всього іншого. Тому я сподіваюся, що за Нідерландами піде така ланцюгова реакція, і будуть інші країни доєднуватися.
Дуже високий інтерес проявляють країни Балтії. Звісно, ми акцент робимо також і на таких країнах, як Данія, Норвегія, Швеція, Фінляндія. Тому що вони за показниками гендерної рівності обіймають просто перші позиції у світі.
Вікторія Єрмолаєва: Хочу трошечки повернутися до теми бронежилетів жіночих. Ви писали про те, що 70 тисяч жінок долучились до ЗСУ і нуль із них отримали жіночий анатомічний бронежилет від держави. Станом на сьогодні це досі нуль?
Ірина Никорак: Від держави — нуль. Від держави жінки отримують бронежилети, ніхто не каже, що держава не забезпечує. Але вони отримують ті бронежилети, в яких неможливо тривалий час виконувати бойові завдання. Робити евакуацію, рятувати життя. Ми зі свого боку постійно фандрейзимо кошти. От ми перебуваємо в режимі нон-стоп і в день, і вночі. І я, до речі, хочу тут подякувати нашим українським публічним особистостям, соціально відповідальному бізнесу, які нам у цьому допомагають.
Тому що в такий спосіб ми вже не одну сотню жінок забезпечили отакою полегшеною плитоноскою, вага якої складає 4,5 кілограми.
Десь два роки тому я в декількох захисниць запитувала, який період часу найдовше ти знаходилася у бронежилеті, не знімаючи його? Одна сказала — 24 години, інша — 36 годин. Тому що вони не могли евакуюватись.
Тому вона перебувала в бліндажі. Вона прямо в бронежилеті спала. Його ніхто не знімає. Тому що коли починається обстріл, ти можеш не встигнути його швидко одягнути. Тому ти прямо в ньому лягаєш і спиш, всі 36 годин. На тобі не тільки бронежилет, на тобі ще там аптечки, автомат… Я не знаю, в когось дрон, вода, якісь запаси їжі в рюкзаку тощо.
Слухайте розмову повністю у доданому аудіофайлі і дізнавайтеся ще більше!
Спільний проєкт Громадського радіо та ГО «Жінки в медіа». Виготовлення подкасту стало можливим завдяки комунікаційній кампанії «1325: Жінки.Мир.Безпека», що реалізується Українським Жіночим Фондом за фінансової підтримки урядів Великої Британії, Нідерландів та Канади.