Ми — останнє покоління, яке слухає батьків, і перше, яке слухає дітей — експертка з профорієнтації

Гостя — психологиня, сертифікована консультантка з профорієнтації, менеджерка благодійних проєктів ГС «Освіторія» Ірина Плешакова.

Ірина Плешакова: Давайте будемо чесними: ми, батьки, й самі не знаємо, що нам зараз робити. Давайте трохи заспокоїмось і дамо нашим підліткам обирати те, що їм потрібно. Кажуть, що ми, дорослі, сьогодні останнє покоління, яке слухає своїх батьків. І ми перше покоління, яке слухає своїх дітей. Давайте трохи дамо їм право вибору.

У нашому підлітковому віці було простіше обирати своє майбутнє: час був більш стабільний. Ми слухали батьків, і було зрозуміло, що «сьогодні я закінчу виш, і, можливо, 40 років пропрацюю на якомусь підприємстві, або будь-де». Зараз вже так не працює. І сьогодні, щоб йти в ногу з часом, потрібно постійно опановувати нове.

Нам здається, що ми знаємо краще. Але насправді це вже трохи не так, вони знають більше. Мозок підлітків гнучкий, вони постійно можуть переналаштовуватись. Вони більш відкриті до нового.

Потрібно розвивати базові компетенції: усвідомленість, критичне мислення, вирішення проблем, емоційну компетентність, доброзичливість. Це те, на що потрібно звертати увагу. Але насамперед, що потрібно розвивати в собі — нашу здатність до змін, наскільки ми відкриті до нового. У нових сучасних профорієнтаційних методиках вимірюється і цифрова компетентність — наскільки дитина може вільно володіти комп’ютерною грамотністю.

Зараз вже працюють не у професіях, а в проєктах.

• Можна мати професію, але не мати роботу. Але можна мати роботу і не мати професію.

Якщо дитина не визначилась

Кожна дитина унікальна, важливо почути дитину. Мій син брав gap year — рік, коли людина не вступає одразу після школи, а рік досліджує себе: ходить на курси, подорожує, в західному світі це звична штука.

Можна запитати абстрактні питання: «Якби в тебе був мільйон доларів, але ти міг би їх витратити лише на самоосвіту і саморозвиток, у що б ти інвестував ці гроші?». Можна запитати підлітка, чи й самого себе: «У чому я класний?». Так навіть друзі можуть підказати.

Тетяна Трощинська: Що сказати бабусі, дідусеві, сусідам, які питають: «Ну як, твоя дитина вже в Гарварді?», а ти кажеш «Та ні, працює в Glovo, намагається зрозуміти себе».

Ірина Плешакова: Богу дякувати, зараз люди трошки відходять від цієї історії… Але все одно за столом у бабусі на Великдень можна почути: «Ну що ти там, чи будеш працювати інженером? От твій дідусь пропрацював інженером…». Потрібно пояснювати, що я буду робити свій вибір, мені подобається це або це. Або чесно сказати, що я ще не визначився, але я готовий підпрацювати в Glovo.

• У нас не дуже популярно просити про підтримку, словами: «Я хочу, щоб ви мене підтримали». Це працювало в моїй родині, мій син так мені і сказав.

Специфіка короніалів

Діти, навчання яких припало на пандемію коронавірусу, визначились, що їм подобається онлайн-освіта. Вони бачать чорні віконечка (в ZOOM — ред.) і вони їх не бісять. Я бачу, з яким задоволенням іноді після карантину вони біжать до школи, тому що соціальна складова — важлива. Але не для всіх.

У західній освіті найбільшою популярністю користуються факультети, де викладається широкий спектр дисциплін. І математика, і філософія, і мова, і медіація, і кураторська майстерність. У нас не так, в нас вузька спеціалізація, де ми майже після 9 класу починаємо рухатись «у напрямку юриста».

В Україні щороку випускається 36 тисяч юристів. Потреба ринку — 6 тисяч. Що роблять 30 тисяч?

Синдром fomo

Це Fear of missing out — синдром втрачених можливостей. Із кожного чайника транслюється: «Топ-5 книжок, які треба прочитати в цьому році», «Топ-10 серіалів», «Топ-10 онлайн курсів, які ти прослухаєш і станеш мегаусвідомленим». Вони транслюють, що зі мною щось не так, бо я не прочитав ті 10 книжок, і не прослухав курси. Цілі індустрії будуються на нашій тривожності. Давайте фільтрувати, що нам дають, і відчувати серцем, куди нам хочеться.

Навчання за кордоном

Якщо не хоче — точно не потрібно примушувати. У сучасних тестах є таке поняття, як готовність дитини до дорослого життя. Інша справа, якщо дитина не готова. Якщо дитина не готова — в жодному випадку не можна її відправляти, це може бути і стрес, і ніякої користі не буде.

Точно знаю, що, якщо ви бачите, що не йде — не потрібно давити далі, потрібно забирати дитину.

Універсальна вправа «Сходинки»

Вона може бути як і для підлітків, так і для батьків — для планування свого майбутнього. Потрібно виділити час і подумати, яким я хочу себе бачити (або свою дитину, наприклад, в 25 років). І прописати. У всіх будуть різні пріоритети (багатий, одружений, з дорогою машиною).

З одного боку листочка пишемо, що я, як мама (тато) дитини роблю, щоб моя дитина була такою? А з іншого боку — що не роблю.

Це вправа на саморефлексію.

Про ковід-менеджера

Мій син зараз працює ковід-менеджером. Це людина, яка працює у великій компанії, де великий потік людей. Він як логіст відправляє людей на тести, перевіряє ці результати. Хто ще рік назад міг уявити, що буде така професія?

• Найкраща порада для підлітків (нехай пробачать мені батьки): не дуже покладайтеся на дорослих. Бо, знаєте, ми самі не знаємо, що робити.

Повну програму слухайте в аудіофайлі

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS