— Я починала з Української Гельсинської Спілки, це був 1988 рік. Для мене і для моєї родини було дуже багато відкриттів, ми разом, і чоловік, і донька йшли разом «екстремячити», тобто ми ходили на мітинги, ми агітували. Я навіть пам’ятаю місце, де ми стояли, зараз це біля Будівельно-інжнерного університету. Ми агітували тоді за Євгена Пронюка, дисидента з величезним досвідом. І я казала: ну дивіться, так як у совіцькій Конституції записано право націй на самовизначення, але це лише на словах. Так само рівні права чоловіків і жінок, це лише на словах. І це, знаєте, як кажуть психологи, інсайт!
Я стала замислюватись над різними речами, над тими, як мені говорила моя мама, яку я завжди називала і називаю такою «несвідомою феміністкою», бо це прагнення справедливості, незалежно від статі, від віку, від місця проживання, від інших якихось аспектів, дуже глибоко в мені було закладено саме нею, куркульською донькою, батька якої розкуркулили, що зламало їй дуже багато мрій в житті, тому для мене це не тільки робота для майбутнього, а повага до близьких мені людей, яких уже давно немає з нами.
У мене з дитинства така риса як не сприймати несправедливість. І це загострене почуття справедливості дає мені відповідь, що робити. Особливо з часом, коли и дорослішаєш, коли тобі вже кілька разів по 20, так важливо, щоб твоя душа не страждала від своєї власної підлості, зради. Так добре прокидатися вранці, і не точити себе тими кроками, які ти сама в собі не приймаєш.
Дискусії про протиставлення гендерної рівності і сімейних цінностей накинуті, інспіровані, посилені і підтримані. Є підстави говорити, що розпочали це не в Україні, і це був вплив не тільки на Україну, а й на інші країни, спочатку колишнього Радянського Союзу, а зараз – і європейські країни, такі як Румунія, Болгарія, Угорщина, Польща, інші, вони також потерпають від цих речей. Мені буває дуже прикро, коли молоді люди приймають це за власний погляд, вони навіть не розуміють, де ними зманіпулювали, де їх використали.
Дуже часто намагаються протиставити український націоналізм і гендерну політику. Я вважаю себе українською націоналісткою, такою націоналісткою, якою була Софія Русова. Немає тут суперечності. Більше того: я говорю постійно про традиційну цінність сім’ї, але сім’я є дуже різна. Є сім’я, яка складається з однієї людини, є сім’я, яка складається з багатьох гілок, поколінь, і це ми називаємо родина, у нас сьогодні є розірвані сім’ї, частина яких проживає на тимчасово окуповані території. Ми маємо думати, як традиційну цінність сім’ї допомогти зберегти таким сім’ям. У нас з ООС повертаються хлопці і дівчата. Ми маємо традиційну цінність сім’ї допомогти їм відновити. Але її не відновити казками про «гендер-гей-диктатуру», про якісь 358 гендерів. Мені соромно дивитися на людей, які це повторюють.
Всю розмову слухайте у доданому звуковому файлі.