Патріоти України не мають їхати з Криму: чим більше там наших, тим важче Росії — Мокренюк

Гість — співзасновник Крайової ради українців Криму, колишній співробітник Міністерства з питань тимчасово окупованих територій Сергій Мокренюк.

Сергій Мокренюк: Я вірю у домовленості, спільні цінності. Знаєте, в нас була велика проблема, коли ми з дружиною вирішили одружуватись. Реально постала проблема, бо, все ж таки, вона з іншого культурного середовища: вона кримська татарка, мусульманка, я не мусульманин, я християнин. Батьки зібралися разом, і ставлять питання: «як ви будете виховувати дитину?», «хто вона буде, та дитина? Кримський татарин чи українець? Яка релігія буде в цієї дитини?».

У нас відповідь була дуже проста. У нас з дружиною абсолютно однакове ставлення до того, що таке праця, хто така жінка, хто такий чоловік, яке ставлення до батьків, яке ставлення до хліба. Якщо воно однакове, то і дитину ми будемо виховувати у тих цінностях. Ми дали відповідь, яка взагалі не підпадає в їхній формат, і вони сказали: «окей, ми даємо згоду на ваше одруження, але першу дитину називаємо ми» (сказали батьки моєї дружини). На що мої батьки відповіли: «та ні, ну зачекайте, чому ж ви, коли ми». Вони так чубилися пару хвилин, ми переглянулися, кажемо: «Щось тут не так. Це будуть наші діти. Якось будемо вирішувати без вас». Потім пауза, тиша, ніхто нічого не знає. І моя дуже мудра жінка каже: «Коротше, сідайте за стіл». І все.

Це має бути домовленість, розмова про якісь цінності. І тоді все решта стає технічним.

У нас є всі свята: і християнські, і ісламські. На стіні в нас і прапор України, і кримськотатарський. Одне — продовження іншого. Рік і 3 місяці тому я прийняв категоричне рішення спілкуватися виключно українською. У першу чергу, через дітей.

• Моя робота і мій особистий досвід дозволяють зробити категоричний висновок: що Російська Федерація (яка є ворогом, агресором, через яку мільйони людей в нашій країні отримали негатив, зокрема, і ми) просуває свої інструменти, і в першу чергу — це мова.

Діти зі мною перейшли на українську. Одна дитина, дочка, в принципі перейшла на українську в 12 років, це її рішення. Більш того, в школі був інцидент. Зайшла мова про культуру, дочка підняла руку і сказала: «Я не можу погодитись з тим, що пан Ткаченко є міністром культури». Вчителька питає, чому. «Тому що, ви ж згадайте історію цієї людини, вона просувала такі фільми, як „Свати“, „95 квартал“. Те, що малоросійське, не є культурою українською. Власне, не може така людина бути міністром культури нашої держави». Пауза, ніхто не знає, як реагувати, бо це незвичний виклик навіть для вчительки. З одного боку, я, звісно, пишаюся. Мені дуже приємно. Проте я знаю, наскільки це важко: бути в середовищі не такою людиною, як більшість. Набагато комфортніше слухати російські пісні, дивитися «тік-ток», їй некомфортно буде завжди.

Як виїхав з Криму

Через те, що я один зі співкоординаторів Кримського Євромайдану. Нас чотири людини: Сергій Ковальський, Андрій Щекун, Ісмаїл Ісмаїлов, і я. Крим був реально окупований 9 березня 2014 року. Ми проводили найцікавішу, напевно, акцію, 200 років Тарасу Шевченку. В цей час Андрія Щекуна, і батька Сергія, Анатолія Ковальського, викрали. Вже потім ми зрозуміли, що це була банда Гіркіна, їх катували, я розумів, що я та Ісмаїл будемо наступними. Тому прямо в ту ніч я забрав дружину, дітей, всього в машині в мене була тільки маленька машина з дитячими речами. Ми так і виїхали посеред ночі.

Я — переселенець, однозначно. Київ — дім, однозначно. Тут немає для мене протиріч. Я інтегрувався в цю громаду, проте я тут не з власної волі.

Все, що тобі не було потрібно, ти вичищаєш, і стаєш в певному сенсі голий, проте чесний. Якщо ти розумієш, адаптуєшся, визнаєш, що була проблема — ти зростаєш.

• Ми всі хочемо швидких рішень сьогодні. Тому в нас зростає популізм. Друзі, треба йти стратегічними шляхами. Те, що ми сьогодні робимо — непомітне. Але все змінюється. Настільки, що не можна повернути назад.

2014 рік показав, що ми маємо бути іншими. Не кидати сміття на вулиці. Це просто, але це точно є напрямок звільнення Криму. Бо в Криму кидають сміття! Будь-яка адекватна людина, яка виїжджає навіть на секундочку, і дивиться, думає: «Боже, це абсолютно інша річ». І повертаються до Криму з розривом шаблонів.

• Чомусь в українському суспільстві поширена думка, що патріоти мають виїхати з Криму. Це найбільш шкідлива думка. Тому що чим більше там наших, тим важче Росії керувати територією, а Україні — легше здобути.

Це ж дуже просто. Уявімо, що російська армія вийшла з Криму. І тут заходить українська адміністрація, і як управляти двома мільйонами людей? Елементарно, чиновників там треба 200 000 людей. Хто ці люди? Приїхали з Житомирщини в Джанкой? В інші території їде той, в кого дому немає. Їдуть насправді маргінали. Ці маргінали з Росії поїхали в Крим. На кого ми там будемо спиратися, якщо хочемо, щоб всі звідти виїхали?

• Я впевнений, що історія перемоги — це історія дрібних жаб’ячих кроків, і інших немає.

Повну програму слухайте в аудіофайлі

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android
якщо у вас iOS