Страх старіння, «чорний день», нарциси всередині нас: розмова про старіння з психологинею Марією Фабричевою

У студії — психотерапевтка Марія Фабричева.

Марія Фабричева: У нас в пострадянському суспільстві все дуже сумно, тому що вчили бути смиренною, багато працювати, не багато думати. І потім вже старіти, і всьо. У Instagram є сторінка Timeless women. Там жінки і за 60, і за 70. Як вони виглядають, у що вдягаються, як веселяться — дуже хороший шаблон, на який можна рівнятися!

Нас вчили відкладати «на чорний день» — це погано, це соціальний шаблон, який давить. І тоді людина і позбавляється грошей, і гроші не любить, бо не хоче старіти, хворіти, помирати. А коли ми відкладаємо на хороші моменти у житті, на свій комфорт — це зовсім інакше формує відношення до грошей і до себе.

Якщо ми з 25 років по гривні відкладатимемо собі «в копілочку» — це буде для себе. Гроші стали маркером хорошого життя та безпеки.

Мені часто говорить «тобі просто пощастило, генетично». Звичайно, але щось я і робила сама. Я займалась спортом, повірте, графік божевільний.

• Страх старіння настільки популяризують, що люди біжать навіть раніше ніж треба, робити усілякі процедури, які не завжди впливають в плюс.

Зловживання деякими косметичними процедурами, яке переростає в манію, — це вже не про любов до себе, а про нелюбов до себе. Що я не можу себе приймати. Прийняти себе — це не означає не змінювати. Це я дивлюсь раціонально на себе, і бачу себе (це як конструктивна критика). Тут питання: що я можу з цим робити і чи можу?

На жаль, розтяжки існують. Але можна закцентуватися на них і зіпсувати собі все життя, тому що в «мене розтяжки, і я так більше не буду» (це хороша відмазка, значить, вам вигідно на них акцентуватися), а можна зрозуміти, що з цим робити, і чи варто це робити.

Теж саме, якщо є зайві кілограми, якась кофтинка не сидить… Що ти реально можеш з цим робити, без насильства до себе. Вводити щось нове у свій раціон харчування, гімнастику, хтось змінює кофтинку. Це раціональний підхід до себе.

У кожній порядній людині всередині живе маленький нарцисик. Нам хочеться бути поважними, тримати владу і вплив, і при цьому хочеться, щоб це залишалось по замовчуванню. Туди ж про молодих спеціалістів. З’являється конкуренція між тими, хто вже у віці (багато стається ігор і неприємних історій). І тут зупиніться і подумайте, що ви в це вкладаєте, і чого хочете замість цього.

Нам завжди когось ставили в приклад. Ми робимо з собою те ж саме, чого нас навчили батьки. Ми зараз абсолютно без дозволу використовуємо іншу людину, щоб знецінити себе. Ці люди, яких ви використовуєте, і порівнюєте з собою, вам дозволу не давали. Якщо вже так, то давайте по-чесному. Напишіть цій людині: «Добрий день, можна я вашу красу, вплив, соціальний статус буду використовувати для того, щоб нічого не робити?». Це як мінімум, чесно. Ця техніка називається парадоксальною інтенцією. Я зараз те, що ми і так робимо підсвідомо, виводжу на рівень свідомого і показую вам цю іншу, абсурдну сторону.

• Ми сидимо, не робимо нічого, дивимось на іншу людину і перебираємо її переваги та недоліки. На ній це ніяк не відображається, а на нашому житті — дуже сильно. Ми втрачаємо найцінніше — час.

Бути без розуму, деменція — це дуже страшно. Науково доведений факт, що мозок повинен працювати. А щоб він працював, йому потрібні усілякі ребуси, інтелектуальні задачки, весь час думати, а не бухтіти чи порівнювати себе з іншими, не пліткувати, а саме інтелектуально працювати.

Я люблю таке завдання: вийти на вулицю і подивитись навколо очима трилітньої дитини. Я люблю робити тури по місту, знаходити якісь дворики, щось фоткати, це дуже цікаво. Це нічого не вартує, пішки пішла, але і для тіла добре, і для кругозору, і повітрям подихаєш.

Повну розмову слухайте в аудіофайлі