Я думаю, що у покоління 40+ є певний імунітет до тоталітарних практик — Оксана Форостина

• Славенка Дракуліч розповідає про своє проживання переходу: від соціалістичної Югославії, через демократичні перетворення, через війну до початку 90-х. Для мене насамперед це була інтонаційна освіта, тобто я підхопила ті інтонації, той спосіб, у який вона розповідала про свою молодість. Вона писала цю книжку англійською, і впродовж багатьох років це був такий довідник з побутового життя для людей на Заході. Вона зрештою і писалася переважно для західної аудиторії.
• Відсутність найпростіших побутових речей, наприклад, туалетний папір або гігієнічні прокладки – це елемент насилля. Тому молоді люди, які не жили в Радянському Союзі або були дуже маленькими і зараз захоплюються «лівими» ідеями або ідеалізують Радянський Союз, не усвідомлюють цього насильства, яке супроводжувало життя людей. Для них, можливо, немає нічого страшного, щоб жити в квартирі з кількома чужими людьми. Подумаєш: ми квартиру на спілку знімаємо. Але вони не усвідомлюють, що коли люди раніше жили разом, то це не був твій колега-дизайнер або модний фотограф. Це так, ніби до тебе в квартиру підселяють чужого дядька. Це відбувається проти твоєї волі.
• Я завжди своїм друзям на Заході пояснюю, що ця рівність у Радянському Союзі – це була ілюзія. Що радянське суспільство не просто було розшароване, воно було кастовим. Номенклатура була фактично недоступна. Очевидно, що туди можна було потрапити «по партійній лінії», через співпрацю з КГБ, наприклад, одна з таких каст – Внєшторг. Абсолютно нереально, щоб діти когось із Внєшторгу полюбились, наприклад, з колгоспником. Це були ізольовані світи.
• Щодо травм і страхів, що йдуть з того часу: один з найсильніших – страх відкритися іншим людям. Я пам’ятаю з дитинства, коли мені бабця казала, що нічого, що відбувається вдома, не можна казати чужим людям, взагалі не можна довіряти людям. Бо вона на своєму досвіді пережила, що таке, коли на тебе доносять і твого батька забирає НКВС, очевидно, це для неї був такий урок, який вона далі передавала.
• Досвід наш наскільки радикально відрізняється від досвіду людей, які навіть на 10 років молодші, що це можливо один з найбільших розривів між поколіннями. Вони не переживали входження в абсолютно новий світ, де набагато більше барв, ширша палітра звуків, де зовсім інші запахи, тому у нас специфічні маркери. Я, наприклад, досі,коли проходжу повз Макдональдс і чую той запах, для мене досі –  це запах закордону.
• І мене дуже лякає, що нові покоління, не маючи пам’яті про Радянський Союз, не мають імунітету і вони не бачать червоні прапорці, які бачимо ми.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.