Фото Bee Photography
Гостя — психотерапевтка Наталія Підлісна.
Наталія Підлісна: До мене звертаються люди зі словами: «В мене такий сум, я нікому не потрібна, сиджу одна, не знаю, що мені робити». Найчастіше люди розповідають про цей синдром саме так. Я їм кажу: «Добре, що ви прийшли, але ви прийшли трохи запізно».
Люди знають, що діти роз’їдуться через рік: одружаться, поїдуть за кордон. Вони знають про це не в той день, коли це стається. За цей час треба вже готуватися, перевірити, чи вміють діти вести суперечки й домовлятися, стежити за фінансами, чи взагалі знають ціну грошам. Тоді треба обговорити з дітьми всі нюанси, щоб і ви не тривожилися, і вони не були безпорадними. Також вам треба скласти свій план дій. І тоді, коли ваші діти поїдуть, ви просто будете радіти. Трохи посумуєте, звісно.
Тетяна Трощинська: От є цей дозвіл на сум?
Наталія Підлісна: Є. Я не знаю, хто може дати цей дозвіл. Якщо психотерапевтка, то я даю. Неможливо не сумувати взагалі. Бо це великий стрес, ви не можете одразу сконцентруватися на позитиві. Ви розумієте, що у вас змінилася роль.
Якщо ви не можете впоратися з глибоким почуттям смутку, не можете повернутися до звичного життя, то треба звернутися за допомогою. Якщо пройшло 7 місяців, рік, а ви все сумуєте і сумуєте, варто записатися на прийом до психотерапевта. А до того просто поговоріть з кимось про це. Навіть з собою. Може вам треба дати собі час поплакати, пережити втрату.
Є така концепція «достатньо хорошої/шого мами/батька». Всі ми робимо все, зважаючи на свій психологічний ресурс. Ми не можемо зробити більше, ніж в нас є ресурсу. І «достатньо хороша мама» — та, яка робить все згідно зі своїм ресурсом. Скажіть собі, що ви використовували свій ресурс правильно, похваліть себе. Бо головне, що може зробити мати й батько для своєї дитини — це навчити жити й відпустити у життя. Це дві задачі, з якими потрібно вам справлятися.
А ви вже займіться собою. Складіть план. Випишіть всі речі, які колись хотіли зробити. Це ж настав час здійснення бажань. Це час, коли можна займатись чимось новим. Запишіться на якісь курси, які будуть відповідати вашим інтересам.
Можна зайнятися кар’єрою. Жінки, які якийсь час не працювали, дуже бояться йти на роботу в 40 років. Але це нестрашно. Завжди можна розпочати. У вас вже є життєвий досвід. Це ваша перевага. Це дуже важливо.
Також у вашому плані має бути винагорода собі на час, коли ваша дитина поїде. Ну, наприклад, ви завжди сперечалися, хто займе ванну. Тепер у вашому плані може бути ванна з якоюсь пінкою кожного дня.
І ще в плані мають бути взаємини. Взаємини з чоловіком, дружиною чи з кимось, з ким би ви хотіли мати стосунки: з подругою, з родичкою, з якою перестали спілкуватися.
Існує проблема, коли діти — основне, що скріпляло родину чоловіка та жінки. Треба познайомитися з тією людиною, яка з вами живе. Ви змінилися, він змінився. І це цікаво. Можете поговорити з чоловіком або дружиною про ваші почуття. Швидше за все, він або вона відчувають те, що і ви. Ви можете тепер щось робити разом.
Але якщо ви відчуваєте, що між вами є діра, що вас нічого більше не поєднує, то я б порадила записатися до сімейного психотерапевта. Цю діру треба якось склеювати. Або визнати й не намагатися склеювати те, що не зійшлося.
Якщо ви не визнаєте, що відносин вже немає, то легше не стане. Ви будете сумувати не лише через те, що дитина поїхала, а й через те, як змінився батько дитини чи партнер. Тому треба визнати, що проблема є. Потрібно з нею працювати.
Не треба говорити дітям, що відчуваєте порожнечу і самотність. Говоріть про що завгодно (як вам не вистачає від них гарних слів чи посмішки, тоді вони даруватимуть вам її частіше).
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ – «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту.
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS