Громадське радіо
Гість програми — Володимир Пінковський — голова Німецького національного культурного товаритства «Відергебурт».
Анастасія Багаліка: Почнемо з назви: що таке відергебурт?
Володимир Пінковський: «відергебурт» — це «відродження». Це дуже популярне та поширене слово. «Відродження» тому, що німецька спільнота в Україні, і взагалі все, що було пов’язане з німцями і Німеччиною до певного часу не тільки мало табу, але й мало не дуже гарний «присмак», пов’язаний з наслідками Другої світової війни та всіма тими проблемами, які було як на території радянської України. В певній мірі ми трошки несли тягар за наслідки Другої світової війни.
Анастасія Багаліка: Скільки етнічних німців проживає в Україні, де вони живуть, і як добре знають німецьку мову?
Володимир Пінковський: Згідно перепису населення, який відбувся у нас в 2001 році — етнічних німців в Україні, які себе такими визнали, проживає 33,4 тисячі. Це невеличка спільна, але зазначимо, що до Другої світової війни в Україні проживало понад 700 тисяч етнічних німців. Тоді навіть існували національні райони, зокрема і на Житомирщині. Вони відігравали певну роль, з’явилися тут ще за часів Катерини ІІ. Це були причорноморські німці, німці Волині тощо. Отож, це був такий культурний обмін, можна сказати. Поступ до Європи, або інтеграція цієї території, відбувся ще тоді, понад двісті років тому, а тільки зараз це вже робимо ми на юридичній основі. Це так і жартома і всерьйоз. Німці принесли до нас певні ремісничі спеціальності, певну технологію обробки землі, пивоваріння. Багато інших речей, які на той час тут не культивувалися.
Анастасія Багаліка: Я знаю, що на Дніпропетровщині та в районі Запоріжжя жили німці-маноніти. Колись були німецькі манонітські поселення. Можливо наші слухачі взагалі не знають, хто такі німці-маноніти, і чим вони від «звичайних» німців відрізняються.
Володимир Пінковський: Німці знайшли собі прихисток в Україні, в тому числі і на релігійній основі, адже не секрет, що на той час у Німеччині ще багато що переслідувалося, це не була така демократична країна, як ми вже звикли сьогодні. А тут вони могли спокійно будувати свої храми, робити, скажімо, культові споруди та певні ритуали, і це не викликало в уряду якогось подиву. Вони довели, що вони працелюбні, покірні громадяни, і так інтегрувалися у наше суспільство. Були цілі поселення, одне з яких Ямбург — під Дніпром. Там досі живуть люди, які мають німецьке походження, мають 200-300-річне коріння перебування на цих територіях.
Анастасія Багаліка: Ви говорили, що Житомирщина була однією з найбільш населених Німеччиною етнічних областей, а чому так сталося?
Іноді для того, щоб тебе назвали «агентом», достатньо було мати німецьке коріння
Володимир Пінковський: Ну, по-перше, це була територія Волині в Російській імперії. І центром Волині було губернське місто Житомир. І на той момент була імперська державно программа розселення. І віддавалися піж життя геть не освоєні та непридатні до життя землі на півночі Житомирщини в тому числі. Вони віддавалися в користування саме німцям-колоністам. Створбвали певні умови: не призивалися до війська довгий час, в податках також були значні полегшення, але саме для того, що вони могли оброблювати тут землю та розселятися.
До того ж у Німеччині , порівняно з нинішним станом, була велика проблема взагалі ж проживання. Це була дуже бідна країна. Вона по суті такою і є, я маю на увазі, виходячі зі свої корисних копалин. Але за рахунок технології вони піднялися і витягли.
Анастасія Багаліка: Радянський Союз не терпів німецьке походження, і відбувалися висилки.
Володимир Пінковський: Висилок було дуже багато. Вони відбувалися ще на початку Першої світової війни. І німецьке населення дуже сильно страждало, і постійно відбувався його відтік. То на захід, то на схід, адже ця територія України була прифронтовою. І ця територія була проблемною. Великий Голодомор. Він також не обійшов німецьке населення. І іноді для того, щоб тебе назвали «агентом», достатньо було мати німецьке коріння. Тож, тоді відбувалися великі репресії і великі переселення. В основному німецьке населення було закинуте в середню Азію, в Алтайський край, в Сибір.
Анастасія Багаліка: Де зараз в Україні зосереджено найбільше німців?
Володимир Пінковський: В Одеській області. (В Житомирі згідно перепису населення проживає близько тисячі осіб). Але є все таки міграційни процес. Багато хто хотів би залишити ці місця, а багато хто хотів би відновити ціе коріння, одже цей баланс, мені здається, зберігається. Раніше доволі багато проживало в Донецькій області. Також на Закарпатті.
Анастасія Багаліка: Чи відчуває німецька громада зараз якісь проблеми в своєму житті? Дискримінацію або неможливість отримати доступ до якихосб важливих для вас речей? Чи є якісь проблемні питання?
Володимир Пінковський: Я б сказав, що є, але не ті, які ви назвали, і чесно скажу, що ми дуже давно є складовою українського суспільства, і тому жодних проблем з освітою, мовою, або навчанням немає. Маємо лише проблеми із тим, що багато хто хотів би кращого життя особисто. Це — постійне місце проживання, та відтік громадян України до Німеччини. Ми маємо постійний відтік, і є побоювання, що якщо рівень життя в Україні не буде підвищуватися, то частка німецького етнічного життя в Україні буде падати і зведеться до незначної кількості, які не зможуть довести або які влаштували тут собі життя, не розраховуючи на ситу та багату Німеччину. Тому я б сказав, що це основна проблема.
Анастасія Багаліка: Є історії, коли люди важко шукають своє коріння, вони не знають точно, але є якісь родинні легенди. Чи легко в Україні знайти своє німецьке коріння, чи можливо це зробити за допомогою німецьких архівів, чи треба за цим звертатися в Німеччину, наприклад?
Володимир Піньковський: Як правило, українські архіви на сьогоднішній день відкриті, правда ті, які зберіглися, оскільки багато архівів постраждали, були спалені чи розбомблені тощо. В радянських архівав збереглися католицькі книги, де фіксувалося народження, і саме вони є доказом того, що той чи інший громадянин народився і охрестився в тій чи іншій кільтовій споруді.
Україна відкрита в архівному плані, єдине, що потрібно знатися на цьому, внести певний невеличкий кошт, бо німецькі архіви не тримают такої інформації.
Анастасія Багаліка: Ми вже говорили про те, що німців насильно переселяли і на схід, і на захід, і це були різні хвилі, тобто під час Другої світової вже німецьке командування, коли зайшло на територію України, теж намагалося німців виселити.
Володимир Пінковський: Радянським указом від 28 серпня 1941 року було визначено, що з європейської чатсини території СРСР відсиляються всі німці етнічного походження. І на цій підставі створюється ще й трудова армія, у вигляді ГУЛАГУ, де по суті багато простих людей працювали в дуже тяжких умовах і були приречені на загибель. На прикладі своєї сім’ї стосовно німецького командування можу сказати, що коли у 1943 році німецькі війська відступали на захід, то завчасно, весна-літо, фольксдойч сім’ї були евакуйовані углиб рейху.