Коли ідеться про шістдесятництво, то ідеться насамперед про людей, які виступали проти догматики СРСР, про дисидентів і бунтівників духу, соціально-політичних бунтівників. Але чи можна феномен шістдесятництва пов’язувати лише з дисидентством? Цю відправну точку Тарас Лютий обирає для своєї розповіді про український філософів-шістдесятників, що відбувається за мотивами резонансної виставки в НХМУ. Наш діалог для цього випуску «Антени» є своєрідним продовженням лекції Тараса Лютого «Шістдесятники: київське коло філософів».
«Чому тільки феномен дисидентства викликає асоціації з шістдесятництвом? Як і в будь-якій культурі, для людей важливий феномен героїзму. Дисидентське шістдесятництво підпадає під подібне визначення. Нам потрібні герої завжди. В суспільстві герой є заледве не визволителем», — міркує Тарас Лютий.
Тавтологія та догматика відвертають від філософії: вважає Тарас Лютий і додає, що початок змін у київському колі філософів почалися після «заслання» Павла Копніна до київського Інституту філософії. «Копнін скасував відділи історичного матеріалізму та діалектичного матеріалізму, а замість них заснував відділ логіки та методології пізнання», — говорить Тарас Лютий і пояснює, що Копнін також залучив до роботи відділу молодих випускників факультетів філософії, робота яких призвела до оформлення так званих «червоного позитивізму» та «червоного екзистенціалізму».
«Окрім запровадження нової проблематики та спробу інкорпорувати її в традиційно марксистсько-ленінську термінологію, виникають цікаві історико-філософські дослідження — наприклад, дослідження історії Києво-Могилянської академії», — говорить Тарас Лютий і додає, що такі речі лежали дуже близько до поняття так званого «українського буржуазного націоналізму». Більше про коло київських філософів 1960-х років слухайте в свіжому випуску «Антени».
Програма «Антена» виходить за підтримки доброчинців з платформи «Спільнокошт».