Нон-фікшн в Україні: як перекладати та видавати серйозні книги

Ірина Славінська: Наскільки бізнес-література в Україні як галузь книговидання є давнім сегментом українського книговидавничого ринку?

Оксана Форостина: Залежно, що вважати українським книговидавничим ринком. Якщо подивитися з токи зору тих, хто продає книжки, для них це дуже стара історія. Починаючи від 90-х, а може й раніше.

Ірина Славінська: Але це була література, завезена з Росії? Це не були українські книжки?

Оксана Форостина: Так. Переважно це був імпорт з Росії, щонайменше, відсотків на 90. Це ще питання термінології. Наприклад, книжку про управлінській облік важко віднести до іншої ніші, ніж бізнес. Але багато книжок, які маркуються як бізнес-література, насправді, не є тільки про бізнес. Вони можуть бути цікаві для набагато ширшої аудиторії.

Ірина Славінська: Я пам’ятаю цікаву історію, яку почула від тебе, коли видавництво тільки починалося. Це була історія про те,чи було що читати українським IT-шникам.

Оксана Форостина: Так. Це було в 2015 році. Я потрапила на iForum — найчисельнішу подію для українських IT-шніків та суміжних ринків. Там було кілька яток з книжками. Принаймні, на той момент, коли я дійшла туди, з українських книжок була одна розмальовка – книжка без слів. Ця ситуація була настільки анекдотичною, що за це не можна було не взятися.

Насправді, були українські видавці, які видавали бізнес-літературу. Можна згадати досвід видавництва Олексія Капусти. Це початок-середина 2000-х років. І раніше були видання українською мовою.

Ірина Славінська: «Темпора», пам’ятаю, видавала декілька книжок, які умовно можна віднести до цього сегменту.

Оксана Форостина: Так. «Києво-Могилянська бізнес-школа» також перекладала і видавала книжки. Але, думаю, справжнє заповнення ніші відбувається зараз.

Ірина Славінська: Чи є що сьогодні читати українським IT-шнікам та бізнесменам з інших галузей, коли вони зайдуть до українських книгарень?

Оксана Форостина: Стосовно IT-шніків я не беруся сказати з впевненістю. Очевидно, там є кілька сегментів. Є сегмент, який стосується бізнесу, розвитку технологій, ринку як такого. Тут ще так-сяк є про що почитати.

Те, що стосується суто технічних речей, — дуже спеціалізована література, тут ще працювати і працювати. Інша справа, що цей ринок треба глибоко розуміти.

Певні речі нема сенсу перекладати, бо фахівці, яким вони потрібні, прочитають їх англійською мовою.

Що стосується бізнесу, тут є дуже цікаві новинки-переклади.

Ірина Славінська:  Чому ж тоді таке пожвавлення? Невже українські видавці не звертали увагу, що є люди, яким буде цікаво читати якісний, виданий в Україні нон-фікшн?

Оксана Форостина: Думаю, є два чинники. Перше – сприйняття, яке дуже змінилося. Особливо, після 2014 року. Вже назріла і набула критичної маси внутрішня готовність читати серозні речі, які стосуються бізнесу, технологій, розвитку сучасного світу українською мовою. Скепсис і упереджене ставлення до українського перекладу ще є. А, щоб досягнути аудиторію, теж треба трохи виходити за межі традиційних каналів розповсюдження книжок.

Друге – дуже важливе і вагоміше. Це обмеження імпорту російських книжок з природних причин. Це обвал гривні. Раніше російська книжка була або співвідносна з українською, або дешевша. Тепер різниця щонайменше 30%, інколи може бути 100%.

Ірина Славінська: Навіщо видавати бізнес-літературу на папері?

Оксана Форостина: По-перше, папір все одно залишатиметься великим сегментом. Є люди, які люблять читати на папері (і їх доволі багато). По-друге, файл на «Kindle» якщо і може бути подарунком, але дуже сумнівним. Паперову книжку можна презентувати.

З точки зору видавців, папір — дуже велике зменшення ризиків. Це стосується не тільки піратства. Це стосується і довіри між видавцем і власником прав. Це трохи інакша система розрахунків. Якщо показувати низькі продажі в електронній версії, ти автоматично втрачаєш довіру з боку правовласника. Тут доволі багато ризиків.

Ірина Славінська: Чи є перекладачі, розроблена термінологія, наукові редактори, які спроможні якісно робити цю роботу?

Оксана Форостина: Вони є, але дуже мало. Їх буквально треба ловити за руки-ноги та просити, щоб вони займалися цим. Це робота, яка вимагає дуже багато часу. Як правило, перекладачі зараз мають багато замовлень. Особливо, ті, хто може переклади цю літературу.

Вона набагато складніша в роботі, ніж література художня. Бодай з тієї причини, що переклад художньої літератури  має за собою школу, традицію. Є в кого стояти на плечах. Що стосується бізнес-літератури (особливо тієї, яка пов’язана з технологією, новою термінологією, яка і для англійської мови так само часто нова), то це, безперечно, трудомістка робота. 

Ірина Славінська: Розкажіть про «перекладацьку кухню»: як це працює?

Оксана Форостина: Насамперед, є питання залучення людей не з книжкової сфери. Думаю, це найцікавіше.

Кваліфікації навіть дуже хороших перекладачів та редакторів замало, щоб ніде не послизнутися.

Наприклад, у випадку біографії Ілона Маска (перша книжка в «ТАО»). Перекладачка, яка крім академічної філологічної має ще ступінь з бізнес-адміністрування (MBA) і юридичну освіту, зробила блискучу роботу. Але ми все одно залучали двох вчених з галузі дотичної до галузі Ілона Маска, які займаються конденсаторами, батареями, щоб вони вивірили нам всі технічні терміни.

Зараз книжка, яка готується, це фактично підручник Google Ventures, фонду Google, який займається інвестиціями в стартапи, нові продукти, технології. Її читають два працівника українського офісу Google, так само потім буде дивитися Оксана Гошва, фахівець з PR та маркетингу, яка вже проводила спринт в Україні і знає цю технологію. Кілька людей, які абсолютно не мають ніякого відношення до книговидання будуть переглядати текст.

Думаю, це доля практично кожної книжки. І це стосується в моєму випадку не тільки суто бізнесу  і технологій. Наприклад, «Блиск і полум’я. Біографія діамантів» на позір дуже легенька, це побутова історія. Там редактором-консультантом, яка робила дуже багато зауважень, є Таня Соловей, оглядач моди українського журналу «Vogue». Думаю.

Це хороша практика, коли в українській мові багатьох слів бракує і вони ніколи не перекладалися. Якщо художню літературу українською мовою в радянські часи переклади, трошки терпіли, то якийсь нон-фікшн було просто неможливо уявити.

Ірина Славінська: Але є такий кейс, як «Словник кібернетики», який було вперше надруковано саме українською мовою.

Оксана Форостина: Наукова термінологія є. Це один з розповсюдження міфів, що нема наукової термінології для точних наук українською мовою. Насправді, на технічних спеціальностях в український вищій школі до певного часу викладання велося українською  мовою, потім воно русифікувалося. Приїжджали студенти з країн Африки, Південно-Східної Азії, які до того, очевидно, вивчали російську мову в Москві. Для того, щоб вони могли вчитися, викладання переводили на російську мову.

Що стосується точних наук, то термінологія є. Інша річ, що від неї просто відвикли.

Ірина Славінська: Постає і тема редагування: чи є на українському ринку кадри, які можуть давати раду з цими текстами?

Оксана Форостина: Не вистачає, їх дуже мало. І це стосується навіть не так термінології, а навіть розмовної мови. Я помітила, що це така родова хвороба українських редакторів. Вони дуже бояться розмовної мови. Цього, до речі, вже нема в українському дублюванні кіно. В книжках ще трапляється. Де ви бачили бізнесмена, який в момент розпачу каже «Хай йому грець!»? Ну не буває такого.

Перекладачі, як правило, мають різні замовлення, альтернативні залучення. Вони все ж бачать живих людей, які займаються бізнесом. Бачать, як люди розмовляють, і т.д. Редактори намагаються, щоб все було дуже правильно. Вони часто тримаються академічного середовища.

Є претензії вже на виході від людей, які безпосередньо займаються бізнесом, що воно неприродно звучить. Аудиторія не впізнає себе в цих героях, бо вони говорять книжною мовою.

Ірина Славінська: Чи готова аудиторія читати ці тексти українською мовою? Чи є попит і запит?

Оксана Форостина: Зараз попит перевищує спроможність ринку. Якщо раніше проблемою було переконати аудиторію, що можна купувати цю книгу українською мовою, зараз виклик — задовольнити попит.

Ірина Славінська: Які ніші порожні?

Оксана Форостина: Думаю, ще порожні ніші так званої світоглядної літератури про сучасний світ. Є багато цікавого неперекладеного та незгадуваного у наших контекстах. Є великий сегмент, який потребує дуже серйозного підходу та ривка.

Мені здається це фахова література з технологій, вузько скерована професійна література. І побутова історія: науково-популярні книжки, якийсь науковий поп для підлітків.