Як захистити авторські права: поради юриста

Юрист Олександр Лютий про авторське право на прикладі цікавих кейсів, а також очевидні і не зовсім заходи, які потрібно здійснювати, аби убезпечити свій авторський продукт від крадіжки.

Ірина Славінська: Як можна аналізувати ситуацію із захищенням авторського права в Україні.

Олександр Лютий: На мій погляд, зараз є позитивна динаміка. Все більше людей починають зважати на авторське право. Починають задумуватися, що не все, що знаходиться в Інтернеті (і не тільки) безкоштовне. Я порівнюю з тих років, коли сам почав займатися цим, — це 4-5 років. Якщо вважати Facebook зрізом суспільства, навіть за коментами і настроями у ньому роблю, роблю такий висновок.

Ірина Славінська: Розкажи про декілька цікавих кейсів.

Олександр Лютий: Передусім, потрібно розуміти, що таке авторське право. На жаль, багато людей не зовсім правильно розуміють це. Авторське право — це набір прав, які дозволяють автору якогось твору отримати певні блага. Він має результат творчої діяльності і на свій розсуд щось з нього має. Це картина, пісня, фонограма, вишивка, комп’ютерна програма.

У 2014 році Святошинський районний суд виніс дуже цікаве рішення стосовно авторського права на вишивку. Автор створив певний червоно-чорний орнамент, який продає на фотобанках, отримує з цього певні кошти. Компанія, яка займається випуском друкованої продукції, зокрема, шкільних зошитів, без дозволу взяла цей орнамент і наштампувала партію зошитів, не повідомляючи автора. Після цього відбулося судове засідання, в якому представник компанії наполягав, що цей орнамент — народна творчість. І авторства як такого нема. Народна творчість — певний твір, авторство якого втрачене і його неможливо встановити — надайте докази, що авторство встановити неможливо і автор невідомий. Звісно, таких доказів не змогли надати. Тому суд встановив, що певна комбінація орнаменту є предметом авторського права і виніс рішення на користь автора. І йому виплатили непогану суму компенсації.

Ірина Славінська: Один із аргументів, що часто виникає на стороні тих, хто краде чужу інтелектуальну власність, звучить зовсім наївно: що картинка була в Інтернеті і її взяли. І фотобанки —яскравий приклад сайту, де щось лежить в Інтернеті. Що можна сказати про це місце і його захищеність?

Олександр Лютий: Фотобанк — це дуже цікава структура. Переважно, всі вони використовують так звану Royalty-Free ліцензію. Якщо перекладемо — теж не зовсім зрозуміло: «без винагороди». Насправді, мається на увазі, що покупець платить фотобанку, а не автору. А фотобанк відраховує відсотки автору. Є вид ліцензії Rights-Managed. Це означає, що твори одного автора є тільки на цьому фотобанку і це ексклюзив.

Ірина Славінська: Якщо з фотобанку крадуть картинку, хто захищає права її творця?

Олександр Лютий: З фотобанку неможливо вкрасти картинку. Якщо її відкрити, на ній будуть водяні знаки по всьому тлу. Лише коли покупець зареєструється і оплатить певну суму, він зможе скачати її у великій роздільній здатності. Тут є простий і найефективніший спосіб захисту візуальних зображень — водяні знаки.

Ірина Славінська: Фотобанк — це хороший вибір, щоб захищати авторські права?

Олександр Лютий: Безумовно. Це, мабуть, найкраще, що зараз існує.

Ірина Славінська: Часто дизайнери і фотографи викладають свої роботи on-line у соцмережах і виявляють свої роботи на обкладинці зошитів, книг, в продукції, яку хтось друкує на листівках чи футболках. Що робити у такому випадку?

Олександр Лютий: З появою соцмереж стало ще більш цікаво займатися авторським правом. З’явилася думка, що все, що ми викладаємо у Facebook є у вільному доступі, його можна без наслідків скачувати і робити що завгодно. Якраз це і стало причиною величезної кількості позовів про порушення майнових прав.

Коли ми викладаємо фото у Facebook чи іншу соцмережу, ми не надаємо безоплатний вільний доступ до нього. Ми даємо право на перегляд цього контенту. Коли хтось скачує і використовує його, особливо, в комерційних цілях, це предмет судового позову. Я би радив завжди питати, як мінімум, дозволу людини на використання її фотографії. Більше того, якщо така фотографія з дозволом буде скачана і використана в комерційних цілях, власник фото може подати в суд, що йде заробляння грошей.

Ірина Славінська: Де про це можна прочитати? У Facebook?

Олександр Лютий: В тому числі. В таких випадках використовуються закон «Про авторські і суміжні права». Там нічого нема про соцмережі, але є правила Facebook, які ми підписуємо при реєстрації. Я не знаю людей, які їх прочитали. На Заході, в Америці є дуже жорстка юридична правова традиція пов’язана з авторським правом. Комп’ютерні програми там захищаються з 1964 року.

Говорячи про піратство або наближену до піратства діяльність в Америці, хотів би згадати приклад з сервісом Napster, який запустився в 1999 році і спричинив певну революцію на американському інтернет-ринку. Це був сайт, свого роду локальна мережа. Щось схоже на нашу локальну мережу в будинку чи по району. Але більш глобально. Кожен користувач мав можливість обмінюватися файлами з іншими учасниками мережі безоплатно. Це протривало два роки.
На це ніхто не звертав увагу, бо по факту порушень не було. Це було суто з ознайомлювальною метою, як пояснювали. Обмінювалися піснями, роликами. В 2001 році хтось з учасників мережі натрапив на сингл саундтреку фільму «Місія нездійсненна» гурту Metallica, який ще не вийшов офіційно. Цей сингл розповсюдився до офіційної прем’єри, що викликало бурхливе незадоволення менеджмету гурту та музичних кіл. І гурт подав в суд на цей сервіс, як на основного винуватця такого витоку інформації. Сервіс програв і їм довелося закритися. Тут зіграв фактор того, що це було зроблено до офіційної прем’єри і була крадіжка до офіційного виходу. Якби взяли після виходу і купили в магазині, тоді б такого не було.

Ірина Славінська: Я пам’ятаю низку резонансних українських історій, пов’язаних з крадіжкою ілюстрацій. Чи можемо про них згадати?

Олександр Лютий: Крадіжка ілюстрацій в Україні — дуже болісна тема. Українське суспільство ще досі не звикло, що за ілюстрації потрібно платити або питати дозволу.  Як показує практика, українські художники-ілюстратори дуже часто надають свої роботи безоплатно, але у них потрібно запитати.
Я пам’ятаю кілька випадків, коли були вкрадені роботи художника Андрія Єрмоленка. Пам’ятаємо і політичні партії, які без дозволу використовували його роботи для своїх кампаній, друкувалися футболки, величезна кількість паперової продукції. Наскільки я знаю, Андрій працює з адвокатами. Більшість своїх справ тримає на контролі.
Можу згадати Марисю Рудську, в якої теж для кількох книг брали ілюстрації без дозволу. І до суду не доходили, бо сходилися на мировій угоді та домовлялися, що теж є непоганою практикою для початку.

Ірина Славінська: Як опція мирової угоди працює у випадку з порушенням авторських прав?

Олександр Лютий: Юрист або адвокат, представник автора чи сам автор надсилає листа людині або компанії-порушнику, яка взяла чужий твір без дозволу. Ставить його до відома, що це його роботи: я автор, а ви порушили закон, давайте щось робити з цим. Дуже часто порушники йдуть на певні поступки, пропонують домовлятися, вирішувати це на фінансовому рівні. Дуже часто це діє і до суду не доходить. Бувають і вперті люди. Тоді суд постановляє рішення не на їхню користь. Мені тяжко говорити, чи це добра тенденція. З точки зору правової держави, мабуть, ні. Але це діє і всі задоволені, тому це має право на існування.

Ірина Славінська: Хто контролює виплати, якщо було прийняте судове рішення, що має бути виплачена компенсація?

Олександр Лютий: Згідно законодавства України, будь-яке судове рішення є обов’язковим до виконання. Невиконання тягне за собою великі санкції. Треба розуміти різницю між відшкодуванням і компенсацією. Багато хто плутає ці понятті і у позові просить чогось одного. Але треба розуміти, що буде вигідніше і краще в цьому випадку і на що вистачить більше аргументів.
Відшкодування передбачає доведення чотирьох обставин: факту порушення авторського права, факту і розміру заподіяної шкоди, причинно-наслідкового зв’язку між діями і вину особи. Якщо всі пункти будуть доведені, є сенс говорити про відшкодування.
Компенсація передбачає лише доведення факту порушення права. У фінансовому аспекті відшкодування пропорційне до заподіяних збитків. Якщо бачимо, що порушник продав 10 000 примірників книги, можемо порахувати суму. В компенсації — ні. Її просить сам автор через свого представника в суді. На даний момент компенсація в Україні становить від 10-ти мінімальних зарплат. Якщо порахуємо, близько 14 000 гривень. Це досить серйозна сума.

Ірина Славінська: Подекуди виникають ситуації, які є не дуже очевидними. Я пам’ятаю дискусії, навколо історії хлопчика, який нібито сам заробляє на своє життя друком листівок. Їх навіть продають в одній з київських хіпстреських крамничок. Але ці листівки виявилися піратськими, оскільки в них використовуються чужі зображення. Ще й зображення компаній, які продають їх самі ж на своїх листівках. Тоді була дискусія навколо благородної ідеї: хлопчик заробляє, тож дозволимо йому використовувати вкрадене, з точки зору авторських прав, зображення. Що на це можна сказати?

Олександр Лютий: Це говорить про рівень правосвідомості українського суспільства. Перечитавши більшість коментарів у соцмережах стосовно цієї справи, я побачив, що 90% людей вболівають за хлопчика, бажають йому успіхів. Це жахлива ситуація.

Розповім детальніше цю історію. На деяких вулицях Києва, біля метро і на Троєщині можна зустріти молодого хлопця 14-15 років на вигляд, який продає зустрічним листівки. Я сам зустрічав його біля Золотих Воріт. Маю сказати, що у нього є певні акторські здібності, він вдало їх використовує. Він підходить до перехожих і розповідає їм історію свого життя, говорить, що збирає гроші на навчання в британському ліцеї, тому продає листівки. В середньому за 20 гривень одну. Це роздруковані роботи відомих художниць і художників. Вони роздруковані на принтері на картоні, який використовується для листівок. Вони хорошої якості, проте це вкрадені роботи. В тому числі, Євгенії Гапчинської та кількох зарубіжних художників. Це кричуще порушення авторського права. Найцікавіше, що по суті зробити з цим ми нічого не можемо.

Ірина Славінська: Чому? Хлопчик неповнолітній?

Олександр Лютий: Неповнолітній. Немає навіть дієвого механізму, який би змусив щось з цим зробити. Ми можемо викликати поліцію, написати заяву, можемо звернутися до батьків та керівництва школи, де він навчається. Це все робили. Відома школа, відомий телефон директора, батьки та керівництво школи в курсі. Всі знають, чим він займається, і нормально на це дивляться. Наскільки люди співчувають, намагаються дати йому ці 20 гривень, настільки це неправильно. І в даному випадку це не добра справа, а потурання порушенню прав людей.

Ірина Славінська: Що можна зробити, щоб убезпечити себе, як творця чи творчиню авторського продукту?

Олександр Лютий: Треба розділити види творів, які захищаються авторським правом. Якщо говоримо про ілюстрації, фотозображення, є сенс ставити значок копірайту і своє ім’я та прізвище або псевдонім.

Ірина Славінська: В метаданих чи на фотографії?

Олександр Лютий: Краще і там, і там. Можна обрізати там, де він стоїть, так часто роблять. Проте у вирішенні спору, тільки у автора буде вихідний файл, більший за розміром, де буде цей значок і його ім’я.

Так само водяні знаки, які ставляться в одному місці або по всьому зображенню, які не дають його ніде використовувати. Якщо таких мір не було зроблено, можна доводити авторство тим, що тільки у автора є вихідний файл з датою створення. Якщо це не електронний файл, а фізичний, ясно, що він є тільки у автора.

У комп’ютерних програмах захисту підлягає лише код. Не концепція, ідея, назва. Захищається тільки код та його частини. Якщо говоримо про програму, коли вона випускається, прописується авторство, значок копірайту теж є. Вордівський файл теж зберігається у вашому комп’ютері з датою створення. Це дає можливість довести ваше авторство.

Не бійтеся захищати свої права, у тому числі, авторські. Звертайтеся до суду, юристів, вдумливо читайте договори, під якими ставите підпис. Якщо не розумієте, звертайтеся до людей, які їх вичитають.