Як можна бути майстром Йодою і Дідом Морозом одночасно: ідентифікація театру ляльок

Гість нашої студії — Сергій Олександрович Чуркін, заслужений артист України, актор Київського академічного театру ляльок «Замок на горі», викладач кафедри театру ляльок при КНУТКіТ імені Івана Карпенка Карпенка-Карого.

«Не можна сказати, що сильно змінилася система навчання з тих пір, як навчався я. Слід сказати, що вона стала більш навантаженою. Чому? Коли я вступав у Ленінграді, ляльки і вправи, які ми робили, були розраховані тільки на ляльки тих систем, які у той час використовувалися – на класичний театр ляльок.

Зараз мені шкода студентів. Тому що системи ляльок так розплодилися за цей час, їх так багато, вони такі різні. І час, відведений на освоєння однієї ляльки, дуже стислий. Кожен семестр студенти отримують нову систему ляльок і повинні оволодіти основами. Але потрібно, щоб лялька заволоділа увагою глядача. І ось тут виникають проблеми. Ляльку потрібно відчути, розуміти пластику і ритм її рухів, її ходу.

Є ляльки, які працюють за ширмою – це, зокрема, лялька-рукавичка. Також є ляльки на нитках – маріонетки. Потім з’явилися ляльки, які керуються актором на планшеті сцени – їх називають планшетними ляльками.

Також існує тіньова лялька – коли використовують ляльок у тіні. Далі — лялька скафандрова, яку одягають на себе.

Крім того, зараз студенти окремо займаються (цілий семестр) оживленням предметів. Звичайній коробочці чи парасольці треба надати життя.

Театр ляльок, перш за все, вражає тим, що він вміє неживе зробити живим».

Розмову можна прослухати у доданому звуковому файлі.