Говоримо з акушером гінекологом Київського перинатального центру Кирилом Венцковським про те, як жінки народжують в умовах війни. Починаємо розмову з того, як в лютому і березні пологи доводилося приймати в укритті перинатального центру.
Кирило Венцковський: Це було для мене відкриттям, неочікувано. Ті, пацієнти, які мали змогу порівняти, перші пологи мали в Києві, а потім — за кордоном, говорили, що недооцінювали акушерство і ті умови, які були створені для жінок у нас.
Ми дійсно рухалися до крутого акушерства. Окрім якісної професійної допомоги, ми створювали певні умови, щоб і антураж був. Від початку війни ми були змушені від усього цього відмовитися. Ми працювали, відштовхуючись від тих умов, які мали. Звичайно, пацієнтки наші не були готові. І ми не були готові.
Навіть неускладнені пологи не мали б бути в сховищі або в метро. Це не відповідає санітарним нормам, сучасним нормам про збереження теплового ланцюжка, що важливо для новонародженого. Але загалом це все якось можна налагодити (принести обігрівачі, нагріти ковдри).
У лютому-березні, коли в нас пацієнтки просили знеболення, ми пояснювали, що бажано, якщо ви все-таки можете, щоб ми користувалися не медикаментозними методами знеболення. Тому що, якщо раптом нам треба буде переміститися в бомбосховище, у випадку епідуральної анестезії жінка не може сама пересуватися. Треба, щоб хтось її віз, ніс. Це буде ускладнювати перехід у бомбосховище. Ми просили потерпіти перейми. І вони на нас не ображалися.
Я не знаю, що десь існує у світі країна, де створені в підвальних приміщеннях повноцінні умови для надання якісної меддопомоги. Ізраїль чи Швейцарія, про які нам розповідають…
Але для гінекологів все-таки це було не так важко, як для неонатологів. Особливо, коли була евакуація, коли ми мали переходити з відділення у бомбосховище. І коли лікарі дитячої реанімації несуть недоношене малятко з малою вагою на руках. Малятко, яке потребує штучної вентиляції легенів. Її роблять вручну, поки доходять від відділення до сховища. Їм було складніше за нас.
Читайте також: На Луганщині акушер отримав осколкове поранення під час приймання пологів — ОВА
Я нещодавно спілкувався з колегою-психологинею, яка спеціалізується на перинатальній дитячій психології. Вона сказала, що ми віддалені наслідки війни побачимо за 3-5 років (хтось зіткнеться з ПТСР, хтось з легшими формами психологічного травмування). Тому що ми зараз проходимо фразу адаптації: усі зібралися, хтось бореться за своє життя, хтось допомагає фронту, працює волонтером. Ці процеси не мають гендеру. Жінки на рівні з чоловіками.
З віддаленими наслідками ми, на жаль, зіштовхнемося. І це буде великий пласт роботи для психологів та гінекологів. Тому що, якщо певні проблеми можна буде компенсувати якісними психологічним консультуванням, то іноді, коли ми будемо бачити перехід в соматичну базу, коли треба буде кваліфікована медична допомога, з цим також працюватимуть гінекологи та лікарі інших спеціальностей також.
Читайте також: Як лактація впливає на здоров’я та психічний стан жінки?
Проєкт реалізований спільно з Всеукраїнською жіночою єврейською організацією «Проект Кешер» (Україна) за фінансової підтримки «Project Kesher» (США)
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS