Чайником по юридичному невігластву: для чого потрібні закони?

Як ухваленням закону можна спричинити суспільне зґвалтування? Чи потрібно регулювати життя бджіл та риб? В чому полягає деградація депутатського корпусу? Як Росія хоче перевести війну з площини батальної в площину юридичну? Що таке ефективний та якісний закон? Як громадськості наблизитися до законотворення? І про багато чого іншого в розмові з кандидаткою в народні депутати від об`єднання Самопоміч, директоркою Української Правничої Фундації Оксаною Сироїд.

Лариса Денисенко: яке призначення законів як таких і який шлях вони проходять, тобто, хто власне їх готує ?

Оксана Сироїд: люди часто повторюють мантру, що у нас хороші закони, просто вони погано виконуються. Не знаю, хто сотворив цей міф, але він дуже поширений серед людей. Цей міф не правдивий – хороший закон не можливо не виконати. Якщо ми бачимо, якщо щось не працює, значить воно було створене в такий спосіб, щоб не працювало. Європейський суд, переглядаючи заяви, які подають наші громадяни, виніс не одне рішення проти України на підставі того, що Україна прийняла не якісний закон.

Лариса Денисенко: давай тоді поговоримо що таке якісний закон і на якому етапі потрібно зробити все необхідне, щоб закон був якісний, ефективний і працював на користь кожного з нас.

Оксана Сироїд: передусім треба розуміти – чи треба щось регулювати, у нас є дуже багато законів і питання – чи всі вони потрібні? Закон, по-перше повинен мати предмет регулювання. Якщо у законі немає права осіб – цей документ не повинен бути урегульований.  Ще є момент неякісного закону, якщо держава гарантувала право людині, значить це право має бути реалізоване, якщо цей механізм відсутній, значить права немає, тобто закон не якісний.  Ще є ситуації, коли закон хороший, просто погано виконується. Ми кажемо, що у нас є право на незалежний і справедливий суд і якщо взяти конституцію – там про це написано, якщо взяти закон про судоустрій, статус суддів там написано, який суд в нас є незалежний, справедливий – всі ці декларації. А потім є декілька маленьких норм, де написано, що на суддю може вплинути Президент чи Верховна рада через його призначення, і ці механізми роблять суддю залежним. Таким чином наше право на справедливий суд порушуються через отакі норми. Як висновок – якісний закон це той,  який гарантує нам право і дає можливість реалізувати це право від початку і до кінця.

Лариса Денисенко: схвалена когорта законопроектів, чим це відгукнеться і які бувають регламентні порушення, які впливають на якість законів зокрема і взагалі.

Оксана Сироїд: ми пам’ятаємо ухвалення законів 16 січня, це було відчуття глибокого приниження, ми всі пережили відчуття такого суспільного зґвалтування і порушення законодавчої процедури, людині нав’язують норми, які не пройшли тести, тим більше коли ці норми є настільки вульгарними у сенсі порушення прав людини. Якщо провести межу, коли ми можемо дозволити собі приймати швидкі рішення, я думаю, що це врегульовано і в законах, а також є принцип розумності та розсудливості, пропорційності. Наприклад, є скорочена процедура для ухвалення норм введення надзвичайного чи воєнного стану – власне для цього це і зроблено, ми маємо умови, які потребують швидкої реакції – тобто це можна зробити за один день і в законі нічого не порушується. У регламенті також передбачена скорочена процедура розгляду законопроектів, але це виняток, а не правило.

Лариса Денисенко: хто має опікуватися стратегічними законами? Чи потрібні вони взагалі?

Оксана Сироїд: це також дуже важливий аспект законотворчої діяльності, тому що закони бувають різні – на одну сторінку, ті, які мають обсяг більше сотні сторінок, а є кодекси. Кожен з цих документів потребує окремого підходу, відповідальність повинен нести уряд за підготовку таких законів. Наприклад, це може бути законопроект, яким я опікуюсь – законопроект «Про судоустрій і статус суддів», зараз цю функцію уряду виконує громадськість.

Лариса Денисенко: вплив громадськості – на якій стадії та якою має бути громадськість, щоб впливати на процес законотворення?

Оксана Сироїд: в Україні, нажаль, відсутній механізм для того, щоб громадськість могла брати участь у процесі прийняття рішень – чи то урядових, чи законотворення. Так звані громадські ради, які були утворені при міністерствах, вони абсолютно дискредитували себе і, я вважаю, не мають права на існування. При цьому ми маємо багато громадських організацій в різних ділянках, які є активними, це є і аналітичні центри, і адвокаційні організації. Власне наше завдання – якомога швидше інтегрувати ці організації у процес прийняття рішень, тому що від їхньої активності залежить якість тих рішень, які будуть диктуватися і парламентом, і урядом.