Яких питань уникали Тимошенко і Янукович, як пропонують хабарі за потрапляння в ефір і як із цим боротися, чому радіо краще за телебачення та багато іншого – в розмові з ведучим телешоу “Свобода Слова” та програм “Громадського радіо”.
“Телебачення взагалі мистецтво режисерське і останнім часом воно на додачу ще й мистецтво продюсерське. Якщо ведемо мову не в термінах мистецтва, то це, скажімо, продукт: продюсерський і режисерський. Все зрежисовано, питання в тому якою мірою і, головне, які фрагменти зрежисовано.
З 2010 року, а саме з моменту приходу “Партії регіонів” до влади, модус роботи з політичними силами змінився. Перш за все, з “Партією регіонів”, але це зачепило і “Блок Юлії Тимошенко” й інші політичні сили.
Раніше можна було напряму працювати із гостями, а тепер додається оця фільтраційна інстанція. Хоча в новому уряді, я не про політичні сили, а саме в уряді, є кілька міністрів, принаймні до недавньої пори були, з якими можна було розмовляти напряму.
Відколи ми стали працювати на “Громадському радіо” у прямому ефірі, я дуже радію за радіо, тому що до нас у студію приходять урядовці і політики практично без жодних попередніх умов. От скільки в нас бувало кандидатів на посаду президента за минулу кампанію, ніхто не висував попередніх умов, типу: тих запитань не ставити, того-то я не хочу бачити в студії і так далі – на телебаченні це інакше.
Теми програми визначаємо ми, відповідно і гості приходять готові до того, що будуть говорити на ту чи іншу тему, вони дуже рідко цікавляться як ми сформулюєм питання і ще рідше кажуть, що не хочуть в такому вигляді запитання чути.
Було два випадки, коли ми на телебаченні погодилися на умови, які нам виставляли наші гості – це було під час попередньої президентської компанії (2010 року) і тоді від команди Януковича було наполегливе питання не ставити питання про Межигір’я, а від команди Тимошенко не питати про ЄЕСУ.
Оскільки, практично від нашої згоди чи не згоди залежало чи вони прийдуть, то ми погодилися ці запитання не ставити. Але в студії є експерти, які представляють як тих, хто великою мірою підтримує гостя, якщо йдеться про кандидата в президенти, так і навпаки. Хоча я не ставив таких запитань, цілком можна було передбачити, так воно і сталося, що ці запитання пролунали від експертів.
Взагалі значення телебачення і ток-шоу для переконання громадян дуже перебільшують. Я думаю, що насправді глядачі переважно дуже добре розуміють, що коїться і, коли є підстава, то вони цю підставу бачать.
Я вважаю, що радіо не тільки більш впливове, але набагато демократичніше за телебачення, тим, що воно менше нам нав’язує і воно залишає набагато більше простору нашій уяві і змозі робити висновки самим.
Коли я починав працювати, то принаймні раз на місяць пропонували гроші. Мені здається, що найкращий спосіб навіть не питати про суму, а просто казати ні, тому що я знаю, що я людина, яка може спокуситися на дещо, тому відповідть зразу – ні: доведіть мені, що ваш кандидат на участь у програмі цікавий.” – розповідає ведучий.
Автор: Олександр Міхельсон
фото Алекса Заклецького
