Анастасія Ярова/Колаж Громадського радіо
Обговорюємо шлях від дитячого захоплення історією до наукової спеціалізації, особливості єгиптології та проблеми розвитку цієї галузі в Україні.
Також говоримо про те, як історичне мислення допомагає осмислювати війну, чому небезпечно нормалізувати життя в умовах постійної загрози та як повномасштабне вторгнення змінює молодість, плани й відчуття майбутнього. Чи справді війна робить людей дорослішими — і якою ціною покоління українців отримує цей досвід?
Анастасія Багаліка: Покоління, яке виросло і подорослішало у часи великої війни. Ми зазвичай починаємо з якогось факту або чогось такого, але я попрошу просто розказати про своє життя. І про те, ти зараз вчишся.
Анастасія Ярова: Я навчаюся у Києво-Могилянській академії на магістратурі з філософії. Як так сталося? Ну, це справді дуже довга історія такого мого вибору. Бакалаврат я закінчувала за історією і в тій же самій Могилянці.
І про історію я дуже довго мріяла. Це була прям така ідея, така велика ідея, — навчатися на історика в Києво-Могилянській академії. У принципі, я дуже рано вирішила, ким я хочу стати. І вибір впав саме на цю спеціальність. І доволі рано я вирішила з університетом.
Я вирішила, що де мені ще вивчати історію, якщо не в найстарішому університеті України. І, зрештою, бакалаврат я закінчила успішно.
Мені на захисті диплому один викладач порекомендував краще ознайомитися із загальним філософським контекстом. У мене з цим була певна проблематика. Ще й, додатково, я писала дослідження на історико-філософську тему.
Тож, якщо в історії, у принципі, якось більш-менш у мене вийшло вдало розповісти свою тему, то філософію я сама відчувала, що в мене відсутня певна компетенція. Тож, коли я вибирала собі магістратуру, я дуже якось на цьому закцентувалася. І, справді, якось так вийшло, що я дуже довго сумнівалася в цьому виборі, бо я думала, що «зраджую» свою дитячу мрію, я ж мріяла бути істориком.
***
Я якось зловила себе на думці, що мені цікаво зрозуміти, а про що ж думали люди раніше, і наскільки ми по-різному насправді сприймаємо цей світ. І от напевно з цього моменту все почалося. Це якась така цікавість до людини, вона зрештою виросла зі мною.
Це те, що, напевно, допоки дуже впливало на мене.
Я справді якось дуже довго не наважувалася сказати комусь, що це не просто дитяча мрія «бігати по пірамідах», а що це вже справді якась професія, яку можна здобути. Навіть не професія, а спеціальність радше. І от що з нею можна побудувати своє життя. І цей сумнів дуже довго мене відволікав від своєї мети, відволікав від своєї ідеї.
А потім я зрозуміла, що я просто, напевно, не можу з ним впоратися. І, зрештою, моя якась цікавість, вона здатна перемогти цей сумнів.
Слухайте інтерв’ю повністю у доданому аудіофайлі або дивіться на Youtube-каналі Громадське радіо NextGen
Цей проєкт реалізується в межах Vidnova Lab 2026 — програми, створеної Commit gGmbH за підтримки Robert Bosch Stiftung та Maria & Kurt Dohle Stiftung