Війна суттєво змінила структуру українського суспільства. Рівень довіри між людьми, суспільні настрої, ставлення до мови, релігії та держави. У цьому випуску соціолог і ректор Київської школи економіки Тимофій Брік пояснює, які трансформації фіксують соціологічні дослідження і чому публічні конфлікти в соцмережах часто створюють викривлене уявлення про реальні настрої українців.
Окремо розбираємо тему поляризації: чи справді українців розділяють питання мови, релігії та політики, а також які демографічні тенденції формують майбутнє України на 10–15 років вперед.
Анастасія Багаліка: Тимофію, війна часто змінює суспільства дуже глибоко. Якщо подивитися на українців очима соціолога — які найважливіші зміни ви бачите за останні кілька років?
Тимофій Брік: Якщо ідеться про останні роки, а саме період повномасштабного вторгнення, то я думаю, що описати зміни дуже просто. Куди б ми не дивилися, який би параметр не вимірювали, спочатку все виросло, а потім почало падати. Я уточню, що я маю на увазі.
Соціологи часто вимірюють довіру, наприклад, довіру до президента. Вона карколомно, навіть аномально виросла. І така висока довіра трималася десь у 2022-2023 роках. Українці, які були змушені виїхати за кордон, теж тоді відповідали, що вірять, що повернуться в Україну при першій можливості.
Спочатку таких людей було 70-80%, які казали, що «ми повернемося». Є такий Центр економічної стратегії, вони з InfoSapience проводили і проводять такі дослідження. Інститут соціології НАН України робив дослідження, які показували, що українці вірять в українську економіку, хоча вторгнення було сильним ударом по ній.
Тобто куди б ми не подивилися: на українців, які поїхали, чи які залишилися, — у всіх був якийсь оптимізм: довіра, віра в перемогу, віра в економіку. Коли пройшло приблизно два роки, ці показники почали падати.
Із хорошого скажу, що ці показники не впали карколомно. Наприклад, довіра до президента впала, але вона все одно вища, ніж до вторгнення. Тож описати це можна хвилею: зросло — і зараз в процесі падіння.
Анастасія Багаліка: Із того, що я читала про реакцію суспільства, це нормально. Водночас, із того, що ми мали станом на 2022 рік, на мою думку, ми не надто мали підстави для оптимізму. Вторгнення величезної ядерної держави, всі пророкують від 3 днів до 3 тижнів. Але хвиля оптимізму зашкалює. А зараз, коли ми здолали шлях у 4 роки протистояння, здавалося б, що у нас має бути більше оптимізму, але наші моральні ресурси вочевидь не безмежні.
Тимофій Брік: Я про це говорю з метафорою «кредит». Ми можемо давати «кредит довіри», або ми можемо мати «кредит оптимізму». Соціологи проводять опитування регулярно і давно. Тож ми можемо порівнювати. До прикладу довіра до президента дуже сильно зросла після Помаранчевої революції. Тоді теж було відчуття піднесення, відбулася велика політична трансформація. Але потім ця довіра зникла, впала, і в 2008, 2010, 2012 вже не було таких рівнів довіри.
Тому українці можуть мобілізуватися, давати «кредит довіри», але якщо не буде відчутних змін, «кредит довіри» легко вичерпується.
Альтернативний приклад — це реформа децентралізації. Після реформи довіра до місцевих органів самоврядування виросла і тримається. Вона трималася дуже довго, навіть під час повномасштабного вторгнення, іноді вона падала, але дуже повільно.
Тобто це два такі контрприклади.
Довіра до президента тримається на харизмі, — вона з’явилася і зникла. Але якщо є якісь фундаментальні підстави, наприклад реформа децентралізації — це зміна територіального устрою, зміна управління, по-іншому збираються, розподіляються і витрачаються податки. Це і прозорість, паралельно відбувалася реформа держзакупівель. Це і місцеві вибори, місцеві медіа, гендерні квоти навіть. Тобто паралельно відбулося так багато змін, що це вже не просто про харизматичного мера, якому «я довіряю, бо у мене такий настрій», а це вже про фундаментальні зміни довкола нас.
Повністю розмову дивіться на Youtube-каналі Громадського радіо NextGen