Впровадження воєнного стану: як це було у Польщі 80-х років

13 грудня 1981 року телеглядачі по всій Польщі замість звичайного випуску ранкових новин побачили промову головнокомандуючого польськими збройними силами генерала Войцеха Ярузельського, який заявив, що на території Польської Народної Республіки проголошено надзвичайний стан, ширше відомий як воєнний.

Рішення про впровадження воєнного стану було прийнято неодноголосно Державною Радою 12 грудня 1981 за наказом Військової Ради Національного Рятунку (WRON) — позаконституційного, тимчасового органу влади, якому в той час фактично були підпорядковані конституційні органи влади. Отже воєнний стан був порушенням як норм міжнародного права, так і соціалістичної Конституції ПНР. Він тривав до 22 липня 1983 р.

Ось як Войцех Ярузельський проголошував воєнний стан:

Про події того часу розмовляємо з доктором Тадеушем Рузіковським (dr Tadeusz Ruzikowski), який працює в Інституті Національної Пам’яті та Варшавському бюро громадської освіти.

Наш гість також є автором книги «Воєнний стан у Варшаві та столичному воєводстві 1981–1983 рр.» (Stan wojenny w Warszawie i województwie stołecznym 1981–1983).У 2010 р. ця публікація отримала нагороду ім. Томаша Стшембоша від Фонду Стшембоша, а також почесний диплом в категорії Varsaviana 2009/2010 від Товариства любителів історії та Громадської бібліотеки Варшави.

Із експертом розмовляє Олександр Городецький, випускник Академії народного господарства (SGGW) у Варшаві, перекладач, співробітник кількох польських недержавних організацій.

Олександр Городецький: Які ваші особисті спогади про 13 грудня 1981 року?

Тадеуш Рузіковський: Чесно кажучи, я був тоді малою дитиною, тож якихось драматичних спогадів не маю, проте запам’ятав кілька, так би мовити, сценок. Наприклад, патруль на вулиці, що затримує авто, яким батько віз мене до школи. Тепер, будучи істориком, я знаю, що в той час це була стандартна, щоденна ситуація.

Олександр Городецький: Громадська думка на тему впровадження воєнного стану як тоді, так і тепер неоднозначна. Частина поляків оцінює його позитивно, частина — навпаки. Одні кажуть, що в генерала Ярузельського не було іншого виходу, інші (що підтверджується документами) — протилежної думки. Що зумовлює таку поляризацію польського суспільства у цьому питанні?

Тадеуш Рузіковський: Це цілком натуральне явище, тим більше, що вже у 80-тих були присутні різні точки зору. З одного боку, це «Солідарність» — незалежна профспілка, широкий громадський рух, що мав усі права пишатися своєю опозиційною діяльністю.

Впровадження воєнного стану якщо не цілком знищило, то принаймні значно обмежило цей острів свободи у морі диктатури пролетаріату. Тож не дивно, що тогочасна опозиція вкрай негативно оцінює події, що почалися 13 грудня 1981 року.

З іншого ж боку, маємо широкі кола апарату влади, метою якого було знищення «Солідарності». Ця антитеза певною мірою віддзеркалювала присутні у суспільстві протилежні погляди.

Не забуваймо і про пропаганду, організовану владою, яка звинувачувала саме «Солідарність» у тому, що та була головною причиною впровадження воєнного стану.

У свою чергу, так званий «зовнішній» фактор, який так охоче використовували поборники тези про воєнний стан як фатальну необхідність, висовується на перший план лише після 1989 р. До цього говорилося, в першу чергу, про внутрішню загрозу у виді «Солідарності», яка начебто мала навіть готові проскрипційні списки членів партії і тільки чекала на сприятливий момент, щоб провести атаку на них.

Робилися навіть інсценізації, які мали довести, що в опозиції є власні арсенали зброї, заготовлені на такі нагоди. А після 1989 р., коли представники режиму були змушені порозумітися з так званою конструктивною опозицією, вони «роздмухали» нарратив про зовнішню загрозу на початку 80-тих.

Сьогодні, маючи доступ до відповідних документів, нам достеменно відомо, що такої загрози в той час не існувало. Проте, піддаючись впливу мас-медіа, частина поляків все ще вірить, що такий сценарій був можливий, що і є причиною певного розколу у польському суспільстві (не рахуючи тих, що вибрали одну із сторін вже у 80-ті, та впливу пропаганди).

Олександр Городецький: Ви автор книги про воєнний стан у Варшаві та області. З рештою, нагороджені у 2010 році. Чи ситуація у тодічасної Варшаві відрізнялася від решти країни?

Тадеуш Рузіковський: По-перше, у Варшаві, столиці й адміністративному центрі Польщі, було найбільше представників влади й, відповідно, найчисленніші сили апарату безпеки, що цілком зрозуміло. Якщо говорити про опір суспільства владі у грудні 1981 року, то Варшава, скоріш, вписується у загальну польську норму. Не було винятково сильних чи драматичних протестів (інакше, ніж у Сілезії, де функціонери сил безпеки стріляли у шахтарів і дев’ятеро людей було вбито). У Варшаві громадяни буди паціфіковані. Тож більшість протестів мала пасивний характер. Специфікою Варшави були певні пом’якшення під час провадження воєнного стану.

Більше про ті події ви можете подивитися у документальних стрічках IPN TV Краків та Retro TVP Wrocław:

Далі у програмі звучить балада про вершників Апокаліпсису у виконанні Анджея Колаковського, польського барда, поета, публіциста, викладача та опозиційного діяча епохі ПНР. Він був учасником протесту з голодуванням у Костелі Народження Пресвятої Діви Марії у Кракові. Займався друком та розповсюдженням підпільної літератури. Організатор кількох антикомуністичних демонстрацій у м. Мєндзижеч та в Любліні. У 2009 р. нагороджений президентом РП Лехом Качинським Кавалерським Хрестом Ордену Відродження Польщі. У назві пісні — натяк на комендантську годину, що діяла через впровадження воєнного стану.

І наостанок — про новини польської культури на підставі матеріалів порталу Сulture.pl.

10 грудня в Стокгольмської філармонії білоруська письменниця Світлана Алексієвич отримала Нобелівську премію з літератури. Перед Нобелівської лауреаткою промову виголосила Сара Даніус, постійний секретар Шведської академії.

У королівському замку у Варшаві пройшли урочистості з нагоди 90-річчя Польського ПЕН-клубу. Під час церемонії відбулося нагородження преміями за видатні досягнення в перекладі польської літератури на іноземні мови. Цього року нагороди удостоєно три перекладача: білорус Андрій Хаданович, німкеня Рената Шмідгаль та українець Андрій Павлишин.

Хочете дізнатися більше — заходьте на Сulture.pl.