Двері у старовинне життя Маріуполя: як активісти займаються реставрацією міської спадщини

Життя дверей має значення? Як активісти змінюють бренд Маріуполя.

Ведучі

Ольга Русіна

Гостi

Ярослав Федоровський,

Світлана Чернухіна

Двері у старовинне життя Маріуполя: як активісти займаються реставрацією міської спадщини
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2022/02/hr-dalibude-2022-01-31_mariupol.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2022/02/hr-dalibude-2022-01-31_mariupol.mp3
Двері у старовинне життя Маріуполя: як активісти займаються реставрацією міської спадщини
0:00
/
0:00

Вулиця Фонтанна у Маріуполі — це ряд невисоких приватних будинків. Або ж тих, що колись були приватними, а тепер діляться на 3-4 квартири. Багато з них побудовані ще минулого століття і зберегли, наприклад, ворота — заїзд до конюшні. У будинку з цими воротами поруч впадають в око також відреставровані різьблені двері червоного кольору.

Перші двері

Нині у будинку живе кілька родин. Червоні двери ведуть до квартири жінки похилого віку. Одного дня до неї звернулися місцеві маріупольські активісти з пропозицією відреставрувати двері. Пояснили — вони старовинні, можуть стати окрасою вулиці, шкода було би, якби вони зруйнувалися. Жінка спершу поставилася з недовірою — вважала, що всерйоз цим ніхто займатися не буде.

Однак двері таки зняли, відправили на реставрацію, і згодом вони повернулися уже в такому вигляді, в якому їх можна побачити зараз. Активістам стали допомагати й інші мешканці будинку — молода родина, яка нещодавно придбала тут квартиру.

«Андрій, власник квартири, допомагав і руками, і підтримував морально. Ось ця червона гірлянда — це вони повісили. Вони також зняли фарбу, щоби зберегти автентичний вигляд цегли, і у себе в квартирі зараз роблять ремонт зі збереженням ліпнини й історичної цінності будинку загалом. Адже будинок старовинний — таких в Маріуполі небагато», — каже місцева активістка Світлана Чернухіна.

Ми з нею гуляємо центром міста. Світлана — маркетологиня, фотографка і заразом допомагає зберігати місцеву історичну спадщину. Світлана показує двері, які активісти вже реставрували, і ті, що тільки планують. Відтак повністю готових є двоє дверей, одні зараз у роботі, на наступні вже зібрали кошти, а на ще одні — збирають. Аби привернути увагу до локації, на новорічні свята та на День святого Валентина будинки прикрасили і зробили там фотозони для містян.

Ще один дім, двері в якому відреставрували активісти, був зведений 1902 року. Там зараз ніхто не живе — у цьому будинку розташований приватний бізнес. Поруч — парк «Міський сад», тож повз будинок часто гуляють люди, пояснює Світлана. На вітражах над дверима зберегли дату зведення споруди.

«Життя дверей має значення»

Активісти також намагаються активніше залучати самих містян до процесу реставрації — жителі Маріуполя не лише можуть пожертвувати кошти на роботи, а й за допомогою голосування вибрати, які двері реставрувати наступними або у який колір їх фарбувати.

Ідея проєкту під назвою «Життя дверей має значення» належить Ярославу Федоровському — він маріуполець, зараз працює у Києві в IT-компанії. Сам він називає себе «людиною, яка створює ідеї».

«До цієї діяльності я прийшов, можна сказати, органічним шляхом — я завжди цікавився історією та архітектурою, але бракувало то часу, то, якщо чесно, відваги. Наш рух так швидко розрісся і став популярним завдяки людям — я, може, й був каталізатором, але без підтримки людей, які мислять так само, як я, це було би неможливим. Тож коли я почав розповідати про свою ідею знайомим із Маріуполя, які так само люблять історію та архітектуру, вони сказали: так, давай спробуємо.

Ми вважаємо цей проєкт освітнім, бо проводимо велику дослідницьку та історичну роботу. Також хочемо відповісти на низку власних питань: хто ми, куди прямуємо? Я намагаюся знайти історичні факти, які допоможуть мені це зрозуміти», — говорить Ярослав Федоровський.

Він додає, що його бабуся та прабабуся жили у старій частині міста, тож повз історичну забудову він багато ходив і їздив із самого дитинства — зокрема, повз ті будинки, у яких зараз із однодумцями реставрує двері. Від бабусі, яка народилася 1915 року, а померла 2008, він також багато почув про історію міста — це, каже він, також було своєрідним каталізатором.

Екскурсії містом і історіями жителів

Ярослав із місцевою журналісткою Алевтиною Швецовою розробив прогулянковий маршрут місцями, де збереглися історичні двері. Хлопець згадує: думав, що прийде людей п’ять, прийшло натомість близько сорока. На другій прогулянці активісти вже зібрали пожертви на реставрацію перших дверей. Коли вони були готові, про рух дізналося вже більше людей — адже помітні були результати його роботи. Ярослав додає, що дуже вдячний також активістам із Івано-Франківська, до яких їздив переймати досвід — саме там зародилася ідея реставрації старовинних дверей. У Маріуполі їх, за останніми підрахунками активістів, риблизно сорок.

Однак головне, наголошує Ярослав — це не стільки реставрація самих дверей, скільки спілкування із мешканцями цих будинків та їхні особисті історії.

«Ми намагаємося знайомити всіх із місцевими мешканцями, які живуть у цих будинках — адже ніхто не зможе розповісти історію цих будинків, вулиць так, як вони. Наприклад, у будинку на Фонтанній 44 живе чудова Тетяна Дмитрівна. Вона — нащадок відомого купця та благодійника Матецького. Ця жінка пережила усі катаклізми ХХ століття. Її бабуся, наприклад, була відомою маріупольською стоматологинею.

Тож так, місцеві мешканці дуже відкриті насправді. Вони навіть потім запрошують нас на борщ, на якісь свої особливі страви, які у них передавалися з покоління до покоління.

Що ж до інших будинків… Нещодавно у нас була сумна історія. Ми познайомилися з господинею будинку на Фонтанній 11 — це забудова початку ХХ століття, її бабуся переїхала туди у 1922 році з Криму. Але тоді якраз був період виселення старих господарів та розділення будинків на квартири, і вона у нього й потрапила», — говорить він.

Світлана також розповідає родинну історію одного з мешканців старовинного будинку — того, де на реставрацію четвертих за рахунком дверей уже майже зібрали кошти.

«Ми з Ярославом познайомилися із власником цих дверей під час першої екскурсії, він вийшов до нас із будинку. Його звати Валентин. Він одразу був дуже відкритим, завів із нами розмову. Дуже зворушливо розповідав, як він став самотнім: вони з дружиною домовилися, що разом проживуть все життя і помруть в один день. А тепер, каже він, дружина не виконала договір і покинула його», — ділиться Світлана.

Старовинні двері у будинках, де ніхто не живе

Коли двері відреставровані і готові, їх презентують містянам: не лише прикрашають та облаштовують там фотозони, а й готують театралізоване дійство, стилізоване під історичну епоху. За це в команді відповідає Тетяна Живолуга, яка на щодень працює в місцевому Будинку культури неподалік заводу «Азовсталь». У неї в кабінеті впадає в око малюнок із зображенням перших відреставрованих дверей.

Активістська діяльність для неї почалася з відновлення музею в одній із місцевих гімназій — зараз там готують документи, щоби заклад отримав статус історичної пам’ятки. Потім Тетяна познайомилася з Ярославом та долучилася до команди. Вона розповідає про процес підготовки до однієї з презентацій:

«По допомогу з декором я звернулася до дівчини, яка опікується у нас театрами. Їй запропонувала залучити і студенток факультету культурології. Самі декоративні елементи виготовляли у згаданій гімназії. У драмтеатрі я взяла кілька костюмів, стилізованих під потрібну нам епоху, а одягли їх дівчата з модельної агенції. Завдяки співпраці з кінним клубом у нас був кінь. Загалом вийшло атмосферно.

Під час підготовки до такої події важливі не тільки емоції від самого заходу, а й бекстейдж, те, що формується в процесі. За час перебування у цьому проєкті у мене змінилося коло довіри, і я щаслива, що у нього увійшли кілька людей», — зазначає Тетяна Живолуга.

 

Переглянути цей допис в Instagram

 

Допис, поширений DoorsLifeMatters (@doors_life_matters) 

Найпроблемніші кейси — це старовинні двері у тих будинках, де зараз ніхто не живе, пояснює Ярослав. Це — приблизно половина випадків. Один із таких — будинок на вулиці Грецькій, 19. Там у радянські часи заклали цеглою центральний вхід, а у самій будівлі зараз відділ виконавчої служби. Тамтешні працівники та керівництво не проти реставрації, але для цього треба розбирати цілу стіну. При цьому новостворений вхід вестиме не у тамбур чи коридор, а просто в кабінет начальника служби — тобто внутрішнє планування будівлі теж доведеться змінювати.

Також власники будинків, буває, не розуміють історичної цінності своєї власності, не знають, що з нею робити і взагалі не зацікавлені в реставрації. Ярослав каже: це, з одного боку, проблеми економічні, з іншого — проблеми цінностей. Люди не розуміють, навіщо зберігати історичні будівлі та як їх можна монетизувати. З цим і намагаються системно боротися активісти проєкту «Життя дверей має значення».

Фотолокації і бренд міста

Валерій Капінус — та людина, завдяки якій проєкт рухається вперед у більш буквальному, фізичному розумінні. На щодень він працює актором в маріупольському драмтеатрі, а після роботи іде у власну столярну майстерню, де реставрує двері.

«Ось другі двері, з вулиці Семенішина — ті, що зараз сині — у мене в руках просто розпалися. Дерево настільки зсохлось і розсипалось, що мені довелося їх повністю розбирати та збирати заново, додавати якісь елементи і так далі», — коментує Валерій.

У нього в колекції залишаються й оригінальні елементи — замки, до яких уже немає ключів і тому на двері довелося встановити нові, якісь металеві елементи оздоблення чи конструкцій ручок або замків.

 

Переглянути цей допис в Instagram

 

Допис, поширений DoorsLifeMatters (@doors_life_matters)

Робота Валерія відбувається так: спершу він приходить на локацію, робить попередню оцінку. Потім двері знімають і на їхнє місце ставлять тимчасові. Другий раз він оцінює вартість робіт уже в майстерні, коли з дверей можна зняти фарбу і краще побачити, у якому вони стані. На реставрацію наразі йде в середньому два-три місяці. Залежить цей час не лише від роботи самого майстра, а й від погодних умов.

Із кожними новими дверима збір коштів відбувається дедалі швидше, кажуть учасники команди. Для популяризації проєкту активно використовують соцмережі — на кожній локації є невелика табличка з кью-ар кодом, який веде на інстаґрам-сторінку ініціативи. В інтернет містяни також викладають світлини, зроблені на облаштованих активістами фотолокаціях біля старовинних дверей. Далі у планах — розвивати сайт, каже Ярослав.

«Завдяки створенню таких фотолокацій ми хочемо розповсюдити нашу діяльність на широкі маси і прив’язати її до бренду міста. Щоби це розвивало внутрішній туризм, люди приїжджали сюди, купували щось у місцевих підприємців, користувалися місцевими готелями. Оця спільна колаборація має вистрілити. Може, я поки що романтик — але я в це дуже вірю», — впевнений він.

Зараз у Маріуполі можна піти на екскурсію «Старовинні двері Маріуполя» — із цим, а також із тематичним святом проєкту «День вінтажних дверей» допоміг культурний простір «Вежа». Він розташований у ще одному старовинному символі міста — водонапірній вежі у центральній частині Маріуполя. Там же можна придбати сувенірну продукцію, кошти з якої підуть на розвиток ініціативи «Життя дверей має значення» — значки, листівки, худі, магніти, худі, футболки. Також фінансується вона за рахунок співпраці із місцевим бізнесом — кав’ярнями та ресторанами, які передають певну частину прибутку від кожного замовлення на розвиток проєкту. Таку колаборцію Ярослав вважає символічною, бо Маріуполь свого часу був містом підприємців, про що місцеві мешканці зараз також мало знають.

 

Переглянути цей допис в Instagram

 

Допис, поширений DoorsLifeMatters (@doors_life_matters)

 

Зараз активісти також вирішили взятися за реставрацію не лише дверей, а й однієї з міських мозаїк — «Підкорювачі космосу» Віктора Арнаутова. Вона розташована на стіні будівлі, відомої у місті як «Будинок зв’язку». Наразі Ярослав провів переговори із департаментом культурного розвитку Маріуполя, невдовзі має відбутися круглий стіл на цю тему, на якому вирішуватимуть, як рятувати мозаїку і хто до цього докулчиться. Нині панно осипається — аби його рестварувати, треба спочатку зібрати дві тисячі доларів на технічну експертизу, а вже потім приступати до самих робіт. Цією ініціативою активісти також хочуть нагадати маріупольцям про сторінки історії — автор мозаїки, український художник-монументаліст, співпрацівник Дієго Рівери, також походив із їхнього міста.

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS