5 грудня 1994 року було укладено міжнародну угоду, відому як «Будапештський меморандум», згідно якої Україна відмовилася від утримання ядерної зброї та набула неядерного статусу держави
Вікторія Єрмолаєва: Сполучені Штати оновили стратегію національної безпеки та назвали агресію Росії «українською війною». Це сьогоднішня новина. І загалом ми говоримо в річницю підписання Будапештського меморандуму. Постає питання, як довіряти новому так званому «мирному плану», коли Путін стверджує, що він ґрунтується на його домовленостях із Трампом на Алясці. Це знову нагадує, як легко світ готовий узгоджувати нашу безпеку без нас.
Валерій Чалий: Будапештський меморандум — це документ, який нагадує нам про наші помилки минулого, про недооцінку реалій і, можливо, про перебільшення нашої віри в те, що якщо щось закріпити на папері, то воно обов’язково буде виконано.
Ці уроки потрібно вивчити. Найцікавіше те, що в частині ядерних гарантій нам завжди здавалося дивним, що хтось узагалі може погрожувати нам ядерною зброєю. І я зараз не про Росію, яка погрожує й фактично вийшла з цього меморандуму, попри те, що їхній очільник МЗС стверджує протилежне у перемовинах із партнерами.
А от Китай має цікаву офіційну позицію щодо Будапештського меморандуму. КНР каже: ми абсолютно відповідальні й підтверджуємо гарантії Україні за цим документом. Але інтерпретує Пекін це так: за словами колишнього міністра закордонних справ Ван Ї, ключової фігури у сфері зовнішньої політики, це означає, що Китай не буде нападати на Україну ядерною зброєю. Ось так вони бачать ці «гарантії».
Вікторія Єрмолаєва: Згадуючи Будапештський меморандум, коли Україна сказала, що країни-підписанти не виконали його умови, в США нам сказали, що насправді в Будапештському меморандумі були не «гарантії безпеки», а «запевнення» щодо них. Ось таке формулювання було.
Валерій Чалий: Це все маячня. В українському варіанті, який висить на сайті Верховної Ради у нас записані «гарантії». Вони стверджують, що «assurance» — це не гарантія. Насправді байдуже, як це назвати, тому що загальноприйнятого визначення поняття «гарантія безпеки» у світі не існує.
Вікторія Єрмолаєва: Тобто ми маємо зробити це визначення?
Валерій Чалий: Ми мали б це зробити. Загалом такий документ слабка сторона не повинна підписувати ніколи. На наш погляд, це було очевидно, але для країн, які надають довгострокові гарантії, необхідно хоча б прописувати механізми контролю за їх виконанням. Цей документ не пройшов усіх необхідних стадій.
Чому ж ми були змушені його підписати? Я, до речі, не з тих, хто звинувачує владу в цьому. Насправді все було вирішено раніше. За президентства Леоніда Кравчука американці, за мовчазної згоди росіян, тиснули на Україну ще у 1993 році.
Президент Білл Клінтон, який летів до Москви, здається, у січні, викликав президента України до аеропорту Бориспіль і сказав приблизно таке: «Що ви робите? Ви що, хочете з нами гратися? Якщо ви цього не зробите, ми взагалі можемо не визнавати вашу незалежність».
Тепер Клінтон в інтерв’ю шкодує, що припустився помилки, тиснучи на Україну так сильно, і визнає свою провину. У січні вони в Москві все домовили між собою, утрьох, а нам уже привезли це як готовий факт. І тут ми лише намагалися хоча б щось отримати на руки — якийсь документ, яким можна було б підтвердити їхні зобов’язання. Адже спершу вони взагалі не збиралися нічого підписувати.
Вікторія Єрмолаєва: Це Клінтон погрожував Кравчуку?
Валерій Чалий: Так. Подібна складна ситуація виникла, коли міністр закордонних справ Анатолій Зленко та його заступник Антон Бутейко прийшли до Кравчука й заявили, що не можна погоджуватися на цю лінію, за що згодом отримали дуже жорстку реакцію з боку американців. Я поясню, чому все було настільки складно.
У той час потрібно було вести іншу політику, адже у 1992–1993 роках американці пропонували обміняти ядерну зброю на членство України в НАТО — і вони справді тоді підтримували таку ідею. Але український істеблішмент, політичні кола та парламент до цього не були готові.
Для більшості населення НАТО тоді сприймалося як «загарбницький блок». Нас не так хвилював колишній Радянський Союз, як саме НАТО. Тож, думаю, це історичні уроки, які потрібно вивчити. Ми не можемо повернути час назад, але маємо розуміти: якщо опиняєшся в складних обставинах, потрібно думати хоча б на два кроки вперед і готувати себе до кращих умов у майбутньому, щоб мати змогу зробити необхідні кроки.
От зараз перемовини щодо так званого миру — це яскравий приклад того, що, роблячи паузу у війні або намагаючись вийти зі широкомасштабної війни, потрібно розуміти, що ти робитимеш завтра, післязавтра, через пів року, два чи п’ять років. Для цього існують стратегії та люди, які повинні мислити, маючи значно більший обсяг інформації, і мати достатньо хисту й мудрості, щоб, якщо хочете, певною мірою передбачати майбутнє. Але зараз я цього не бачу — зовсім.
Якщо зробити ретроспективу Будапештського меморандуму, то ми бачимо, що Європа цього тижня знову збирається обговорювати гарантії безпеки для України. І питання в тому, як нам не допустити тих помилок, ухвалюючи ці важливі для нас гарантії безпеки.
Слухайте та дивіться також: Ніяких миротворців в Україні не буде — Дмитро Кулеба
Валерій Чалий: Стратегія США змінена. ЇЇ переглядає кожен новий президент — це нормально. Але готують стратегію всі: спільнота розвідки, Пентагон, різні інституції. Водночас Білий дім формує загальну ідеологію.
Цього разу закладено такий підхід: ключовим регіоном для американських військових операцій визначено Індо-Тихоокеанський регіон. Точніше, там ширше формулювання, але концентрація зусиль очевидно спрямована туди. Йдеться не про Атлантичний океан, як ми часто думаємо, а про Тихий океан: Китай, Австралію, Нову Зеландію, Південну Корею та КНДР, Японію. Це перше, що визначає стратегія, — суперництво з Китаєм і готовність до можливого зіткнення.
Друге — поступовий вихід із Близького Сходу, хоча це звучить доволі суперечливо. Є також увага до російсько-української війни, але в контексті необхідності виходу з неї. Додатково — концентрація на американському континенті. Ми вже бачимо, скільки зброї, кораблів і винищувачів США стягнули навколо Венесуели.
І що абсолютно нове у стратегії — це положення про можливе внутрішнє використання збройних сил на території США. Такого давно не було. З приходом президента Трампа ситуація очевидно змінюється, але це не означає, що стратегія залишиться такою в майбутньому: наступний президент може затвердити нову.
Читайте також: Нові санкції США — це смертельний удар для РФ — Лариса Волошина
Валерій Чалий: У нас був узгоджений із європейцями нормальний мирний план. Перше — зупинка вогню. Друге — обмін тілами та полоненими «всіх на всіх». Третє — звільнення цивільних громадян з Росії, включно з дітьми. Четвертий пункт — починаємо говорити про те, як забезпечити перемир’я та контролювати лінію бойового зіткнення. Але одразу йдеться й про гарантії безпеки — не наприкінці, а одразу.
Важливо, якщо ми погодимося лише на заяву президента США, без рішення Конгресу — причому не просто резолюцію, а виконавчу резолюцію, яка є обов’язковою для майбутніх президентів, — то це будуть пусті слова.
Чому наша делегація не відстояла базову позицію? Тому що за основу взяли російський текст. А я вам скажу з досвіду переговорів і роботи з документами: якщо за основу береться текст однієї сторони, її ідеологія залишається. Ви можете косметично щось змінити, але базовий принцип уже закладений.
Тому нічого з цього російського варіанту не вийде, бо там імітація мирного процесу, а не мир. Американцям це вигідно, бо вони таким чином демонструють своїм виборцям, що займаються справою.
Читайте також: «Мирний план» з 28 пунктів — це спецоперація Росії — дипломат Єлісєєв
Валерій Чалий: Як сказав президент України Володимир Зеленський: «або ми йдемо на це, або у вас буде важка зима». Це звучить приблизно як «усе пропало». Мені не подобається така позиція, тому що для нас не є новиною, що складно. Не є новиною й те, що ситуація на фронті важка. Але президент не має тиснути на свій народ, не досягнувши жодних домовленостей, а навпаки — шукати кращу переговорну позицію.
Як її знайти? Підготувати з європейцями спільний документ. Європейці це проґавили. Багато хто подумав, що вікно можливостей буде втрачено цієї осені, адже не було ні санкцій, ні інших рішучих кроків. Зараз, здається, воно знову могло б з’явитися десь наприкінці лютого, у березні чи квітні — саме для реальних дипломатичних переговорів, де Росія буде готова на певний результат. Нині вони не готові.
Вони лише імітують. Чому? Бо санкції затримуються, постачання зброї Україні затримується. Війна отримує інший наратив: це вже «війна між двома сторонами — Росією та Україною», і якщо Україна хоче продовжувати, то Росія теж «готова воювати». Тобто вже немає акценту на тому, що агресивна Росія захоплює суверенні території — принаймні немає такого розуміння у США як посередника.
США фактично «вмивають руки»: мовляв, ми — посередники, розбирайтеся між собою. Але так це не працює. Російська сторона мала бути за ці 4–5 місяців за допомогою санкцій та інших чітких сигналів поставлена в умови примусу до миру, як це прописано у статуті ООН. Цього не сталося.
І це все не зростеться. Дуже сміливо давати прогноз, коли зустріч президентів лише готується. Наша пастка полягає в тому, що якщо ми дамо можливість заявити Дональду Трампу, що він «зупинив війну», так само як він учора «зупинив» конфлікт між Руандою та Конго, то для нас нічого хорошого не станеться.
Санкції з Росії просто почнуть знімати. Україна не отримуватиме зброю навіть через програму PURL. Знайдуться сили, які захочуть це заблокувати. Хоча з часом, можливо, частково розблокують — це інтереси лобістів, компаній, що продають зброю. 250 тисяч українських біженців через тиждень будуть зобов’язані виїхати, якщо їх одразу ж не депортують. І все. Для Трампа завдання буде виконане. А для України нічого не зміниться, тому що через певний час бойові дії відновляться.
Читайте також: Корупціонери на переговорах мали б захищати країну, а захищатимуть себе — Микола Давидюк
Валерій Чалий: З китайцями у нас немає глибоких стосунків. У результаті вони бачать нас лише як країну, яка допомагає США. Ми для них не суб’єкт, а інструмент, як і Росія для них інструмент. Але Росія для них усе ж цікава: виходом до Арктики, великими ресурсами. Рано чи пізно китайська експансія, економічна передусім, стане очевидною — це вже незворотний процес. У Росії вже є багато містечок, де населення повністю китайське або змішані сім’ї.
Я роблю висновок, що КНР нині зацікавлена у продовженні війни. Якби вони сказали Путіну «стоп», він би зупинився. Найбільший ризик — щоб КНР не почала підтримувати Росію більше, ніж зараз. Нині вони підтримують її фінансово — через купівлю російської нафти та інших ресурсів. Підтримують через постачання товарів подвійного призначення. Треба визнати, що ми теж можемо купувати китайські безпілотники. Але Росії продають обладнання, станки. Є твердження американської розвідки, що йдеться навіть про постачання продукції військового призначення, хоча це — дані американських джерел.
Білий дім оприлюднив стратегію національної безпеки США, у якій міститься пункт про «стримування розширення НАТО» та критикується Європа. Військова агресія Росії проти України названа «українською війною», а стабілізація відносин з Росією названа одним з пріоритетів Сполучених Штатів у Європі.
У документі однією із цілей зовнішньої політики США зазначено покласти край уявленню про НАТО як про альянс, що постійно розширюється, та запобігти такому розвитку подій. Серед інших пріоритетів США — переговори щодо швидкого припинення бойових дій в Україні та зменшення ризику конфронтації Росії з іншими країнами Європи.
У документі зазначено, що європейці вважають Росію «екзистенційною загрозою», а врегулювання відносин Європи та РФ вимагатиме дипломатичного залучення США. Самі ж Сполучені Штати прагнуть відновити «стратегічну стабільність» у відносинах з Росією.
У стратегії вжито термін «українська війна», а не російсько-українська війна. Також не згадано про російську агресію.
Водночас документ містить критику Європейського Союзу, зокрема за «цензурування свободи слова та придушення політичної опозиції».
Цю публікацію було профінансовано урядом Великої Британії в рамках проєкту «СRITICAL INFORMATIONAL NEEDS RADIO CONTENT FOR FRONTLINE AND BORDERLINE UKRAINE COMMUNITIES», що реалізувався Громадським радіо. Погляди, висловлені в цій публікації, належать автору(ам) і можуть не збігатися з офіційною позицією уряду Великої Британії
Громадське радіо потребує вашої допомоги для подальшого існування, і підтримати нас ви можете: