Андрій Куликов: Міністр закордонних справ Андрій Сибіга заявив, що Україна просить Європу допомогти укласти з Росією угоду про взаємне припинення ударів по аеропортах.
Євген Магда: А чому? Я не зовсім розумію. У мене тут певний когнітивний дисонанс. Тому що, з одного боку, я глибоко поважаю українських дипломатів, які дійсно ведуть нерівну боротьбу з російським впливом. І роблять це, без перебільшення, героїчно.
Але чому саме по аеропортах? Ми що, відкриваємо сезон відпусток? Чи як? Невже нас нічому не навчило прагнення запустити польоти з аеропорту «Бориспіль»?
Даруйте, я розумію, що мене чують не лише кияни, але будинок, у якому російська ракета знесла під’їзд, розташований відносно недалеко від аеропорту.
У кого можуть бути ілюзії, що в Кремлі перебувають політичні інфузорії? Вони — політичні хижаки. Це ведмеді-людожери, які скуштували людського м’яса і людської крові, і до вегетаріанської їжі вже не повернуться.
Андрій Куликов: Яке враження на світову громадську думку такі ініціативи?
Євген Магда: Тут є певний когнітивний дисонанс, і, думаю, він є у багатьох. Тому що, з одного боку, — і я хочу на цьому наголосити — ми не можемо сказати, що не будемо вести переговори.
Західний світ живе в парадигмі, що війна має завершуватися. Треба чесно нагадати, що перед 24 лютого 2022 року загальноприйнятою позицією західного істеблішменту було те, що Україна розвалиться та програє. Вони були до цього готові, внутрішньо готові.
Процес прощання зі страхом перед Росією є дуже тривалим. Він не може відбутися за командою: мовляв, давайте всі європейські чи всі країни НАТО діятимуть однаково. Ні, цього не буде.
Отже, без переговорів ми обійтися не можемо. І ми маємо постійно висувати нові ініціативи.
Україні зараз потрібен уже залізничний «Рамштайн». Ми мали військовий, мали енергетичний, а тепер потрібен залізничний. Тому що Росія нищить український рухомий склад — і локомотиви, і вагони. Її мета, в принципі, цілком зрозуміла: максимально обмежити перевезення, насамперед вантажів, адже залізниця в нинішніх умовах — це головна транспортна артерія України.
Андрій Куликов: Володимир Путін сказав, кого хотів би бачити переговорником між ЄС і Росією, — Герхарда Шредера. Так незабаром мова може дійти й до Ангели Меркель.
Євген Магда: У принципі, можна й Оскара Лафонтена витягнути з політичного небуття, у якому він перебуває.
Будьмо реалістами: Володимир Путін має у своїй біографії період служби на території НДР. Він вважає себе експертом із Німеччини. Думаю, що його підлеглі надають йому відповідну інформацію.
Вкидаючи кандидатуру Герхарда Шредера, Путін намагається внести розлад усередині німецького політикуму. Шредер є членом Соціал-демократичної партії Німеччини вже понад 60 років. Тобто його свого часу навіть намагалися виключити, але не змогли. Це нагадує цитату з фільму: «Хто ж його посадить? Він же пам’ятник».
Зараз правляча коаліція складається з ХДС та ХСС як старшого партнера і Соціал-демократів як молодшого партнера. І вони думають про прийдешні парламентські вибори. Це нормальна політична логіка. І чи це буде Герхард Шредер, чи Франк-Вальтер Штайнмаєр, повноваження якого закінчуються наступного року, — ніхто не може сказати.
Володимир Путін чітко впіймав момент, коли Європейський Союз ніяк не міг визначитися з головним перемовником. І тут уперед вийшла Кая Каллас, верховна представниця Європейського Союзу із закордонних справ і політики безпеки, яка заявила, що готова вести переговори з Путіним.
І це, на мою думку, хороший політичний жест, тому що Каллас, серед іншого, перебуває в розшуку в Росії. І я думаю, що це не та людина, яка піде на легкі поступки.
Андрій Куликов: Здається, що вони її просто ненавидять.
Євген Магда: Але водночас у її чоловіка був бізнес у Росії, і про це стало відомо вже після початку широкомасштабного вторгнення — тоді, коли вона була прем’єр-міністеркою Естонії.
Андрій Куликов: 140 мільйонів гривень застави призначили Андрію Єрмаку, але є ще сума — 460 млн грн. Це справа про легалізацію майже пів мільярда гривень під час будівництва елітного котеджного містечка «Династія» у Козині Київської області.
За даними слідства, гроші на будівництво могли надходити, зокрема, з корупційних схем в «Енергоатомі». І там залучені люди, які були або, можливо, досі є дуже близькими до нашого президента.
Євген Магда: Ми не можемо цього припускати, тому що до завершення повноважень у президента є імунітет від кримінального переслідування.
Ми говоримо про кооператив «Династія», де є чотири будинки: R1, R2, R3 і R4. Щодо R2, R3 і R4 уже встановлено, хто є власниками або інвесторами. А щодо R1 та «Вови» — інформація невідома.
Я навіть дозволив собі припустити, що це може бути батько Нікола Пашиняна, адже його по батькові — Вовайович.
Андрій Куликов: Ну, різні у нас Вови є. Є, наприклад, і Путін. У будь-якому разі, будемо сподіватися — а краще знати, — що розслідування буде доведено до кінця і відбудеться суд. Це було б дуже добре.
Євген Магда: У мене є відчуття, що існують дві своєрідні течії. Одна з них — більш бурхлива течія інформаційних подій, яка спрямована на те, щоб Володимир Зеленський так чи інакше висловив своє ставлення до «Міндіч-гейту» в цілому. І зараз Андрій Єрмак у цьому питанні опинився на гребені хвилі. Пам’ятаєте фільм початку 90-х із Патріком Свейзі — «На гребені хвилі»?
Це створює дуже цікаву ситуацію: одразу згадують фразу «я з Єрмаком прийшов — я з Єрмаком піду». Майже шість років керівництва Офісом Президента з розширеними повноваженнями й багато іншого.
Але в команді Володимира Зеленського є люди, які йому безпосередньо радять, і, думаю, вони говорять: «Володимире Олександровичу, щойно ви скажете щось, що можна буде пов’язати з цією справою, у суспільній свідомості ваші шанси на переобрання на посаду президента стрімко падатимуть». І він діє, зважаючи на це.
Я не прихильник конспірології й взагалі її не люблю, але бачу ситуацію саме так.
Андрій Куликов: Чи мав би Зеленський прокоментувати ситуацію з Андрієм Єрмаком та «Династією»?
Євген Магда: Я думаю, що все залежить від того, які пріоритети на сьогодні у президента. Якщо він думає про консолідацію суспільства, необхідну для перемоги, то має дати моральну оцінку і наголосити, що не втручається в розслідування антикорупційних органів, які ще влітку минулого року він фактично намагався ліквідувати.
Але якщо він думає про прийдешні президентські вибори, а я припускаю, що так і є, то, звичайно, коментарів не буде. Це нагадує ситуацію, коли на Банковій вголос читають темники часів Медведчука, де рефреном звучить прохання ігнорувати.
Парадокс у тому, що чим довше Володимир Зеленський мовчить, тим більш винахідливими стають ті, хто хоче отримати його коментар.
Андрій Куликов: Юлія Мендель, колишня прессекретарка президента, заявила, що у 2022 році Володимир Зеленський був готовий вивести українські війська з Донбасу.
І, у зв’язку з цим питанням, вона також говорила, що Андрій Єрмак займається «магією», і, як виявляється, таки так. Чи є бодай зерно правди в словах Мендель щодо позиції президента щодо Донбасу?
Євген Магда: Прізвище Мендель пов’язане насамперед із генетикою — принаймні для більшої частини людства. Тому я можу говорити про «генотип» фейку.
Найбільш ефективний фейк, як я можу сказати як фахівець, — це той, що створений на межі правди й брехні. Правда може бути своєрідним локомотивом для фейку. Фейк — це завжди «перший хлопець на селі».
Коли ви бачите якесь інформаційне повідомлення, навіть у стрічці державної інформаційної агенції чи іншого авторитетного джерела, яке «кричить», це може бути фейк. Наприклад, я вчу студентів саме таким способом розпізнавати фейки.
Такий формат — напівправда, напівбрехня — якраз і є тим, що б’є не лише по Володимиру Зеленському, а й по всій Україні. І тут цілком зрозуміло, що варто нагадати: Юлія Мендель не вперше виступає як своєрідна викривачка Володимира Зеленського. Але тоді виникає питання: коли вона була щирою — коли говорила, що «всі ми президенти», і писала книжку, так би мовити, за мотивами свого досвіду прессекретарства, чи зараз?
Кожен сам має оцінити, що саме робить Мендель. Але коли Мендель у Такера Карлсона, це зовсім інша історія, ніж «Малюк і Карлсон» в Астрід Ліндґрен. Ну, принаймні мені так здається.
Питання інформаційної гігієни ніколи не є зайвим, особливо в умовах війни. Ми миємо руки щонайменше кілька разів на день, тож інколи варто «мити» і очі, і вуха після того, як слухаєш подібні «відкриття».
Тому я б радив будь-яку таку інформацію сприймати обережно — як люди очищують воду, коли немає фільтрів: дають їй постояти, щоб частинки, які там циркулюють, осіли на дно, і вона стала безпечнішою.
Не намагайтеся зробити з «калюжі імені Такера Карлсона» щось придатне для споживання — там навряд буде щось корисне.
Андрій Куликов: Дональд Трамп і Сі Цзіньпін зустрілися в Китаї. Наскільки це можна прирівняти до візиту Микити Хрущова до Сполучених Штатів Америки?
Євген Магда: Щось подібне в цьому є. Тому що, як відомо, Сі перебував у сильній позиції, а Трамп — у слабшій. Але є один момент, на який варто звернути увагу. Обсяг торгівлі між Сполученими Штатами й Китаєм становить сотні мільярдів доларів, попри всі торгівельні війни. І те, що разом із Трампом приїхали представники американського бізнесу, спонукає китайську сторону демонструвати ввічливість.
На Сході «зберегти обличчя» — це елемент не лише гостинності, а й політики. Тому з цього візиту кожен охочий зможе винести не лише раціональне зерно, а і якийсь успіх.