Вікторія Єрмолаєва: Конкретних новин після цього засідання «Коаліції охочих» не почули, хоча там було більш як 30 країн. Лунали загальні слова в публічному просторі про те, що вони зустрілись, добре поговорили та телефонували Трампу. Після цього Трамп знову зробив заяву, що він буде телефонувати Путіну. Оце все відбувається по колу, який тиждень поспіль. Вже не хочеться, чесно кажучи, і новини відкривати, тому що нічого нового.
Лідія Смола: Нам треба це сприймати в декількох площинах. По-перше, що попри нерішучість, певний рух Європи до суб’єктності почався. Уявіть собі, жили-були країни багато десятиліть під парасолькою НАТО. Вони гадали, що в випадку чого прийде «великий поліцейський» з ядерною зброєю, триматиме в руках палицю, і якщо хтось щось зробить, то їх захистить. І європейські лідери жили дуже довго в ілюзії, що це буде вічно.
Немає нічого у цьому світі постійного, а єдине постійне, що в цьому світі є, це зміни. Цю «парасольку» закрили, не зовсім ще, але закрили. Європейським лідерам потрібен час прийняти цю реальність. Мені видається, що заяви свідчать про їхнє прийняття цієї реальності. І треба час для того, щоб змінити стратегії своїх дій.
Швидко змінити певний рух країни можливо лише коли країною керує диктатор, коли є авторитарний лідер. Бо будь-хто, хто приходить до влади, одразу думає про наступні вибори.
Тому демократія — не найкращий тип правління, але найкращий з того, що ми маємо. Вона має дуже багато плюсів: дає можливість людині розвивати свою творчість, дає можливість проявитися, захищає гідність тощо. Але демократія має вкрай багато недоліків. Є певні складнощі з тим, що повернути кудись, змінити напрямок, не оглядаючись на дії й бажання виборців. Тому Європа почала рухатися, вона починає змінюватися, але все це робиться ціною наших життів.
Але з іншого боку, якщо дивитися на цю ситуацію, то нам ніхто не заважав протягом 34 років обирати тих політиків, які б ставили національні інтереси над інтересами політичними, особистими чи бізнесовими. І ми платимо таку величезну ціну.
Ми маємо все-таки дякувати європейцям, бо не забуваймо, хто допомагає нам підтримувати наш бюджет, отримувати нашим бюджетникам зарплати, пенсії. Дуже багато речей, які ми сприймаємо як звичні, є такими, бо Європейський Союз нам допомагає. Ми можемо подивитися, скільки ті ж країни Скандинавії допомагають, Чехія. Звісно, що є одіозні політики, які працюють на свої електорати.
З одного боку, нам сумно, що вони не допомагають нам так, як ми потребуємо цього в протидії з таким страшним ворогом. А з іншого боку, я завжди кажу студентам, чи знають вони, що в Африці йде кровопролитна війна? Чи знають історію Сомалі, інших африканських країн або Афганістану? Наскільки б вони хотіли докластися? Наскільки б хотіли, щоб наші миротворчі контингенти туди пішли? Мабуть, не дуже б хотіли.
Тому з одного боку, прикро, що це все відбувається нашою кров’ю і нашою ціною. А з іншого боку, треба розуміти, що в сучасному світі майже припинило працювати міжнародне право, а почало працювати «право сильного». Тому ми повинні бути сильними.
Слухайте та дивіться також: Нам потрібен вал між східним кордоном НАТО і Росією, — Володимир Огризко
Вікторія Єрмолаєва: Після жахливої новини про вбивство Андрія Парубія у Львові, дуже багато дезінформаційних повідомлень понеслося через Telegram-канали та інші соцмережі. У першу чергу ці дезінформаційні повідомлення стосувалися того, що начебто «Зеленський замовив Парубія». Мовляв, «Зелена влада розправляється з тими, хто з ними не згоден». Це друге вбивство відомого проукраїнського діяча, у першому випадку діячки, у Львові. В українському сакральному місті. Символічному. Знову постріли на вулиці.
Дезінформація про те, що «Зеленський розправляється з тими, хто не згодний» повторюється. Я бачила це навіть у стрічках своїх власних друзів. Вони підхоплюють і розганяють ці дезінформаційні повідомлення від Росії, але думають, що це їхні думки, висновки чи спостереження. Як на мене, це дуже небезпечна історія.
Лідія Смола: Це справді дуже небезпечно, і я б сказала, що це наслідок цілої низки провалів у напрямку, який фахівці називають стратегічною комунікацією. Влада сформувала таку модель комунікації з суспільством: ми говоримо те, що нам потрібно, коли ми хочемо і коли ми вважаємо за потрібне. Ось у вас є телемарафон — слухайте, а все інше не вашого розуму справа.
Але ми знаємо, що природа ніколи не потерпає у порожнечі. І якщо є якась порожнеча щодо питань безпеки не просто будь-якої особистості, а питань безпеки знакових людей, то вона заповнюється. Львів — дуже символічне місто. Через роботу дивлюся російські телеканали, на яких Львів показують інфернальним, пекельним.
Андрій Куликов: А з іншого боку, росіяни дуже вправно, підступно протиставляють Львів і Київ, коли кажуть, що «нехай буде Україна зі столицею у Львові».
Лідія Смола: Саме так. Росія намагається вдарити по тій силі, яку вони не можуть здолати. Україна є дуже різною. Київ не зрівняти зі Львовом, Закарпаттям, Чернігівщиною, Одещиною чи Донбасом. І наша сила є в тому, що ми — різні. Є люди степу, є люди лісу. І оце різноманіття дозволяє нам бути єдиними.
Якщо ми візьмемо Росію, то вона не є єдиною. Вони говорять про це, але є Москва, яку всі ненавидять. Існує Петербург, який там умовно називають культурною столицею, хоча зараз уже над цим навіть росіяни іронізують. У них немає поняття єдності, немає поняття спільноти, політичної нації.
Вікторія Єрмолаєва: Цього тижня відбувся парад трьох диктаторів. Раніше ми спостерігали за таким на Червоній площі в Москві, з величезними гаубицями й всім іншим. Тепер він відбувся на іншій території, але за участю тих самих людей: Сі Цзіньпіна, Путіна і Кім Чен Ина.
Це все виглядало жахливо, мерзенно, як кадри з якогось фантастичного фільму. Але це реальність. Ці три диктатори зібрались разом для того, щоб продемонструвати світу свою силу та те, що вони можуть дістати цими ракетами до будь-якого континенту і до будь-якої точки світу. Це сигнал всьому світу — бійтеся.
Я побачила дуже багато вже аналітики з цього приводу. Експерти кажуть, що це сигнал — Третя світова починається з цього параду. Вони готові, вони об’єднались та зараз будуть воювати з усім світом.
Лідія Смола: Я не погоджуюсь з цією думкою. Згадаю тут, що коли була війна в Перській Затоці, то один американський генерал сказав: «Якщо CNN не показало війну, то війни немає». Це відбулося більш як 30 років тому. Ми живемо у світі, де картинка грає колосально велику роль. Три диктатори на трибуні та важка техніка повинні показати картинку цієї потуги, яка готова йти й змінювати світ.
На курсі лекцій з інформаційної війни, я даю завдання на перших парах, переглянути фільм «Wag the Dog», де американський президент потрапляє в халепу. Щоб врятувати його репутацію, вони створюють штучну війну з Албанією. Це щось зараз пробує повторити Трамп. Він же «виграв сім воєн». Зараз йому Моді не дав можливість зустрітися з президентом Пакистану, щоб він міг сказати, що він і ту війну закінчив.
Андрій Куликов: Він, до речі, приписував собі й індо-пакистанський конфлікт.
Лідія Смола: Він приписував, але прем’єр Індії сказав недипломатично, що Сполучені Штати до цього не мають жодного відношення.
Слухайте та дивіться також: Ніяких миротворців в Україні не буде — Дмитро Кулеба
Лідія Смола: Яка основна обов’язкова умова лідерів держав диктаторського й авторитарного типу? Це демонстрація міці, величі та всемогутності. Мені дуже кумедно, коли люди говорять про те, що випадково не вимкнули мікрофон і почули розмову Сі Цзіньпіна, Кім Чен Ина та Путіна. Я гадаю, що китайських телевізійників розстріляли б разом зі сім’ями, якби вони зробили це випадково.
Вікторія Єрмолаєва: Йдеться про те, коли три диктатори говорили про те, як їм дожити до 150 років. Це ж не випадковість?
Лідія Смола: Ні, це сигнал світу, що вони будуть жити 150 років. Це сигнал світу, що вони настільки величні, настільки могутні, що кидають виклик Богу. Вони будуть жити не стільки, скільки тягнеться нитка Аріадни чи записано в «Книзі мертвих», а самі визначать свій час життя. Як на мене, це демонстрація з одного боку могутності, що вони можуть подолати смерть. З іншого боку, це про страх втрати.
Парад — це завжди елемент будь-якого диктаторського, тоталітарного уряду і правителя. Вони живуть в символічному полі більше, ніж це роблять демократичні режими.
На параді не було трьох диктаторів — там був один диктатор і два сателіти. Коли журналісти пишуть про трьох диктаторів, то вони надають ваги тому ж Путіну і Кім Чен Ину. Вони б не існували, якби на те не була воля Китаю. Навіть їхня поведінка та мова тіла свідчать, хто там є головний і хто є васалом.
Хоча в Сі Цзіньпіна теж є проблеми. Китай не може зараз претендувати й говорити про якесь світове лідерство. З того, що я читаю про Китай і знаю, то в нього немає мети такої. Сі Цзіньпін говорить більше про вплив в частині азійської частини планети. Китаю конче потрібні Сполучені Штати, бо вони з ними пов’язані у питаннях технологій, товарообігу та боргу. Китаю вкрай необхідна Європа через величезний ринок збуту.
Андрій Куликов: А Україна потрібна Китаю?
Лідія Смола: Я думаю, що потрібна. Усе-таки, якби була не потрібна, то деталі до дронів, які нам дуже потрібні у великих обсягах, ми б не змогли отримати.
Слухайте та дивіться також: Путін хоче обміняти свою готовність до переговорів з Зеленським на території — Євген Магда
У Пекіні 3 вересня відбувся масштабний військовий парад. Там показали нову зброю та запустили «голубів миру»
Парад був присвячений 80-й річниці капітуляції Японії та завершенню Другої світової війни. На події були присутні понад 20 глав різних держав.
Почесними гостями стали очільники Росії та КНДР — Путін та Кім Чен Ин. Вони поруч стояли на спільному фото та на трибуні.
Цю публікацію було профінансовано урядом Великої Британії в рамках проєкту «СRITICAL INFORMATIONAL NEEDS RADIO CONTENT FOR FRONTLINE AND BORDERLINE UKRAINE COMMUNITIES», що реалізувався Громадським радіо. Погляди, висловлені в цій публікації, належать автору(ам) і можуть не збігатися з офіційною позицією уряду Великої Британії
Громадське радіо потребує вашої допомоги для подальшого існування, і підтримати нас ви можете: