Вікторія Єрмолаєва: «Росія хоче зробити Київ непридатним для життя» — саме з таким заголовком сьогодні вийшов матеріал The New York Times. Утім, ми й без того бачимо це на власні очі. Справді, російська сторона намагається атакувати енергетичну систему з метою підірвати наш моральний дух і змусити українську владу піти на поступки в мирних переговорах.
До якої межі ця тактика може накопичуватися й тривати? У чому її логіка? Якою має бути та точка, після якої росіяни скажуть: «Усе, ракети по енергетичній системі України більше не летітимуть»?
Роман Цимбалюк: Настане момент, коли бити по енергосистемі буде вже нікуди — ми перейдемо на генератори. Водночас дивує, що це славетне видання зосередилося виключно на Києві. Я розумію, що ми перебуваємо в столиці України й, можливо, саме тому це сприймається ближче.
Проте для мене не має значення, куди саме прилітають ракети — в Одесу, Харків чи Київ. Навіть якщо я не живу в кожному з цих міст, це наші міста. Тож варто говорити про те, що Росія намагається зробити непридатним для життя не Київ окремо, а всю Україну.
Їхня тактика зрозуміла. Це, по суті, спроба повторити події 1932–1933 років минулого століття — Голодомор. Сьогодні це можна назвати «холодомором». Але мені здається, що ідея про те, ніби всі вийдуть на вулиці, на Банкову, і скажуть: «Зеленський, підписуй усе, бо ми здаємося», не спрацює. Хоча для багатьох ця війна вже коштувала життя і здоров’я, і для багатьох ще, на жаль, коштуватиме. А ті, хто залишиться живим, проведуть ефір уже після перемоги.
Андрій Куликов: Нещодавно Віталій Кличко зробив чергову заяву. Він звернувся до киян із закликом: хто має можливість, виїжджайте туди, де є альтернативні джерела енергії. Чи була ця комунікація вдалою?
Роман Цимбалюк: Те, що сказав мер столиці, на мою думку, краще, ніж запевняти, що «два-три тижні — і проблем не буде». Проблеми будуть, і очевидно, що ця заява є своєчасною. Вона стосується не всіх: по-перше, не кожен має можливість кудись виїхати.
Якщо ж у людей є змога перечекати цей період, особливо з малими дітьми або літніми батьками, то чому б цього не зробити? У цьому більше логіки, ніж, умовно кажучи, перекривати дороги. Загалом я за те, щоб називати речі своїми іменами.
Нині ми спостерігаємо своєрідне протистояння між центральною та міською владою. Я сприймаю це як прояв наших надій на те, що колись у країні відбудеться повноцінна виборча кампанія, під час якої кожен зможе сказати, хто як воював, хто де був і що робив.
Андрій Куликов: І Єрмак нарешті розкриє, на якому фронті він зі зброєю в руках.
Роман Цимбалюк: Якщо буде що розкрити.
Найкраще, коли кожен займається своєю справою. Очевидно, що мер столиці — це ключова посада, і я впевнений, що наші читачі можуть написати цілий перелік того, що, на їхню думку, не було зроблено. А ми ж українці, тож цей список може бути довгим. Водночас існують проблеми, які не перебувають у компетенції міського голови.
Зрозуміло, що питання протиповітряної оборони, роботи електростанцій ДТЕК і не лише ДТЕК — це значно складніші процеси, які не залежать виключно від міської влади. Тож можна гратися у взаємні звинувачення й перекладати відповідальність, а можна зосередитися на тому, чим зараз займається президент.
Він зустрічається з різними людьми, зокрема й з тими, кого дехто вважає потенційними політичними опонентами. Як на мене, це зародок того, що називається національною єдністю. Адже нинішня ситуація вимагає використання всіх ресурсів — державних, людських, а також особистих амбіцій — заради виживання країни.
І з погляду цієї єдності, про яку я говорю, президенту, ймовірно, варто було б запросити до розмови й мера столиці.
Вікторія Єрмолаєва: Юлія Тимошенко заявляє, що це чергова атака на неї як на політикиню, спрямована на усунення її як конкурентки. Вона, зокрема, звинувачує в цьому чинну владу та НАБУ.
Роман Цимбалюк: У цьому сенсі співробітники НАБУ молодці. Вони продемонстрували, що для них немає різниці між друзями президента і тими, хто до них не належить. Тож, якщо подивитися на цю ситуацію в ширшому контексті, можна побачити, що НАБУ справді є незалежним органом. Я саме так це сприймаю.
Вікторія Єрмолаєва: Юлія Володимирівна стверджує, що НАБУ є залежним органом, оскільки, за її словами, всі ці дії є замовними. Мовляв, Володимир Зеленський боїться майбутньої виборчої конкуренції, про яку ми знову постійно говоримо, тому нібито відбувається усунення конкурентів.
Роман Цимбалюк: Але ж існують плівки, на яких усе зафіксовано. І це важливо, адже це не згенеровані записи.
Вікторія Єрмолаєва: Поговорімо про те, що називають кризою в українській політиці. Кадрові перестановки, діяльність Юлії Тимошенко, раніше — звільнення Андрія Єрмака, плівки Міндіча — усе це впливає на ставлення до нас партнерів, на рейтинги чинної влади та опозиції. Хтось намагається боротися за владу, хтось прагне переставляти політичні фігури, аби, можливо, щось покращити.
Ми знаємо про нові призначення: Михайло Федоров — міністр оборони, Кирило Буданов — голова Офісу президента, Денис Шмигаль — віцепрем’єр та міністр енергетики України. Поки що не вирішена доля Василя Малюка, який очолював СБУ. Це окрема тема, адже ряд громадських організацій, активістів та військових виступали проти його звільнення, вважаючи, що він показав себе доволі ефективним. Врешті його зняли, але поки нікуди не призначили.
Отже, відбулося багато подій і кадрових перестановок. Чи вийдемо ми з цієї політичної кризи? Чи закопуємося в неї ще глибше?
Роман Цимбалюк: Я не бачу політичної кризи. Звідки вона взялася? У нас щось зламалося чи перестало працювати? Українська традиція не передбачає, що люди, які працюють на Банковій, залишаються там назавжди. Цього разу — не виняток. Це стосується всіх, хто працював і працює зараз, включно з президентом України. І це не означає, що я висловлююся проти Зеленського чи на його користь — це просто факт. У демократіях влада змінюється.
Що стосується кадрових призначень, особливо переведення начальника розвідки на посаду керівника Офісу президента, на мою думку, це вдале призначення. Так само вдалою є й кадрова зміна Михайла Федорова на посаді міністра оборони.
Війна потребує змін. Андрій Борисович через ряд своїх дій втратив довіру президента та західних партнерів. Світ і Україна від цього не зникли. Це взагалі не дуже персональна історія, бо бореться й воює народ України. Тут важливо призначати людей, які можуть покращити менеджерські якості та ефективність управління.
Чим мені подобаються Буданов і Федоров на цих посадах? Вперше за багато років люди на таких високих посадах не бояться говорити про мобілізацію, ТЦК, СЗЧ. Раніше вважалося, що згадка про мобілізацію шкодить рейтингу, бо це непопулярна тема — вона про війну і втрати. Але якщо ми хочемо вижити — а мені здається, ми хочемо вижити — треба думати не про рейтинги, а про виживання. Бо у виборах братимуть участь ті, хто виживе.
Багато експертів писали, що Буданов міг би балотуватися в президенти, але він обрав цю посаду — там легко зашкваритися. Усе залежить від того, що робити на цій посаді.
Що стосується Михайла Федорова, то це людина, яка фактично створила дронову інфраструктуру. Звісно, у цій роботі можна знайти й недоліки, але факт залишається фактом: раніше в нас дронів не було, а тепер вони є. Різні — наземні, підводні, класичні, бомбери — і все це працює.
Призначення саме Федорова на цю посаду я сприймаю як сигнал про рух у бік заміщення людини технологіями. Скільки б не коштував робот чи дрон, втрата навіть найдорожчої техніки є значно меншою трагедією, ніж втрата солдата.
Роман Цимбалюк: Зараз ми обмінюємо певні дронові технології з Польщею на бойові літаки МіГ‑29. І це справді круто. Настав момент, коли ми не лише просимо, а й самі можемо щось давати. Обмін ефективними рішеннями, які знищують російських загарбників, із партнерами — саме так і вибудовується співпраця. Це і є створення спільного оборонно-промислового комплексу.
Уже є чимало українських виробництв, які отримали прямі дотації від урядів європейських держав, зокрема Нідерландів і Данії.
Олександра: На якому етапі й чому зникла риторика перемоги України у цій війні ?
Роман Цимбалюк: Змінився міжнародний розклад сил. Ми значною мірою живемо коштом зовнішньої фінансової допомоги й дуже часто воюємо західною зброєю.
І зрозуміло, що коли держава-домінантка на цій планеті говорить: «давайте просто припинимо стріляти», це не може не впливати на рішення та риторику, які формуються в Києві. Я нагадаю, на якому етапі ми почали погоджуватися на ідею заморозки війни по лінії фронту — після зміни влади у Сполучених Штатах. Це реалії. Багато чинників, зокрема й цей, від нас не залежать.
Ми, безумовно, боремося за збереження американського впливу в цій історії. Але це об’єктивна реальність. Раніше тезу про готовність зупинитися по лінії зіткнення підтримували і росіяни, і китайці. Щойно американці дещо відступили від своєї позиції, росіяни одразу ж збільшили свої апетити.
Ми можемо займатися «трампофобією», але це ні до чого не приведе. І, на мою думку, в цій ситуації ми, можливо, робимо максимум можливого. Як держава, у цій історії ми справді робимо максимум.
Нагадаємо, Верховна Рада призначила Михайла Федорова міністром оборони 14 січня. Під час виступу в парламенті він заявив, що два мільйони українців перебувають у розшуку ТЦК, а ще 200 тисяч самовільно залишили службу.
Федоров став четвертим міністром оборони за час повномасштабної війни, яка триває з 24 лютого 2022 року.
Того ж дня Денис Шмигаль став міністром енергетики, а також першим віцепрем’єрміністром України. На цю посаду Верховна Рада призначила його з другої спроби.
Цю публікацію було профінансовано урядом Великої Британії в рамках проєкту «СRITICAL INFORMATIONAL NEEDS RADIO CONTENT FOR FRONTLINE AND BORDERLINE UKRAINE COMMUNITIES», що реалізувався Громадським радіо. Погляди, висловлені в цій публікації, належать автору(ам) і можуть не збігатися з офіційною позицією уряду Великої Британії