«Самі не літаємо й іншим не даємо». Історія РЕБника

Як хореограф потрапив у РЕБники

Георгій Моісеєв: 8 березня за 15 хвилин до комендантської години — дзвінок. Це був військкомат, просили прийти до них. Я прийшов.

Я не розумів, що я маю робити в армії. Був шок. Але вони бачили, що купують. Я пройшов медкомісію.

Аліна Сарнацька: Як ти вивчився на РЕБника (РЕБ — радіоелектронна боротьба — ред.)? Там треба добре знати фізику.

Аліна Сарнацька: «Чи добре ти знаєш фізику?». Фото: Cerise Sudry-Le Dû

Георгій Моісеєв: У мене перша освіта — фізик. Єдине, що маю все ж таки в освіті прогалини. Тому що для оператора РЕБ треба не стільки загальна фізика, як суто радіофізика. Розуміти радіохвилі, частоти, специфіку. У нас радіофізики окремо не було. У загальному курсі був блок.

Потрапив у РЕБники дивом. Був у відпустці, у групу скидають питання, хто там за комп’ютером… Подумав, що якийсь аврал, потрібна допомога, відповів, що я можу допомогти. Повідомлення плюсували й — тиша. Наприкінці моєї відпустки подзвонив теперішній мій командир, повідомив, куди маю підійти. Так я потрапив на РЕБ.

Спочатку було лячно. Університет я закінчив ще у 99-му році. А тут багато інформації, дещо незрозуміло, бо дали почитати-подивитися картинки, але я не розумів, що там написано.

Потім були три дні практики. На четвертий день я пішов на чергування. Спершу поряд на чергуванні завжди був поряд той, хто міг допомогти, порадити, на крайняк, — підмінити. Так було 2 місяці. Зараз я пройшов навчання.

Що робить оператор РЕБ

Георгій Моісеєв: Ми стежимо за діапазоном частот: які є сигнали. Дрони, БПЛА тощо літають за керування пультом. Є зв’язок між пультом і тим, що летить. Повітряним судном. І ситуація в тому, що ці сигнали можна побачити.

Пульт також можна побачити можна, але важко, неймовірно. Але те, що в небі літає, зі всіх сторін його видно. І кожне повітряне судно, як і людина, має свої неповторні сигнали. Кожен літальний апарат має свій певний «малюнок». У кожного апарата, у кожного судна може бути індивідуальний.

Це, як діти малюють ялинку на новорічних листівках. Що це — ялинка, ти розумієш. Але одна ялинка не схожа на іншу. Ну, знову ж таки, ти розумієш, що це ялинка. Так і сигнали від БПЛА. Тобто, ми розуміємо по малюнку, це «Орлан», це дрон.

Аліна Сарнацька: Це ви ті люди, які писали нам в чатики на лінії фронту про те, що літає «Орлан», ZALA полетіла вправо, «Орлан» полетів вліво і десь летить ZALA Lancet?

Аліна Сарнацька: «То це ви пишете нам у чат про польоти БПЛА?». Фото: Cerise Sudry-Le Dû

Георгій Моісеєв: Якраз ми і є ці люди. Друга наша функція: придушування. Тобто перше — знайти та розпізнати. Друге — знешкодити. Це не значить, що ми збиваємо. Ми створюємо умови, щоб завадити їхній роботі. Не літаємо самі, й іншим не даємо.

Про перше «фейсом об асфальт» в армії

Аліна Сарнацька: Як ти почуваєшся у колективі зараз?

Георгій Моісеєв: Добре. Я не очікував такого від себе і побратимів.…

Аліна Сарнацька: Ти ж не служив строкову?

Георгій Моісеєв: Не служив. Перше моє «фейсом об асфальт» у мене було, коли нас привезли у навчальну частину. У ніч з 12 на 13 березня 2022 року. Тоді було багато прильотів.
Я з Чернівців, де було тихо… Там лише бачив людей, які бігли від війни. Це було відлуння жахів.

Уранці почув ракетні постріли. По команді вийшов з казарми. У школі мав допризовну підготовку юнаків. Тут чую команду: «Повітря!». Я — обличчям в асфальт.

Я знаю, що це армія. Чую, виконую. І коли був приліт метрів 50 від мене, ракета прилетіла. Я глянув на цей стовп: «Що я можу? Порівняно з цим, я мурашина».

Навкруг хтось бігав у паніці, хтось команди виконував. Хаос був. Подумав, гаразд, разом нас багато, щось удіємо. Так себе трохи заспокоїв. Опівдні прийшов командир, сказав, що ми більше не піхота. Тепер будемо прикордонниками.

Георгій Моісеєв. Фото надане Громадському радіо

А що після демобілізації?

Аліна Сарнацька: Якби завтра тебе демобілізували, чи повернувся б до викладання танців? 

Аліна Сарнацька у студії Громадського радіо. Фото: Cerise Sudry-Le Dû

Георгій Моісеєв: Зараз і не скажу. Нещодавно у Харкові мав можливість спробувати. У залі почувався дуже дивно. Я розумів, що треба зробити, як, але не зумів. Для мене це невеличкий стрес. Я розумів, що десь втрачається. Ноги та корпус пам’ятають.

Якась суперечність: броніка не стало — мене заносить, а за іншими відчуттями — важко, ніби треба щось ще зняти. Я не розумів, що відбувається. Зібратися дуже важко, бо, специфіка інша. І коли ти не займався понад два роки, це відчутно. Інше навантаження.

«Як у житті, так і на війні: потурбуєшся про свою безпеку, більше користі принесеш»

Аліна Сарнацька: А якщо нас зараз слухає схожий на тебе хлопець, хореограф, і думає, чи не піти йому в армію, що ти йому скажеш?

Георгій Моісеєв: Іти. У мене теж були сумніви. Велике. В усіх були сумніви. Я живий. Усе нормально. Це як у житті, так і на війні: не втрачати голову, здорового глузду. І плюс безпека. Якщо ти потурбуєшся про свою безпеку, більше користі принесеш, ніж тоді, коли робитимеш нісенітниці.

Усьому можна навчитися. Було б бажання.

Заради чого воює Георгій Моісеєв

Георгій Моісеєв: Я пішов тому, знав, що на той час не стало двох моїх колишніх учнів.  Це вже були молоді чоловіки з родинами. Так, мені подзвонили, викликали телефоном. Але у мене навіть в голові не було, як можна скривдити рідних.

Якби я відмовився, я б скривдив їхню пам’ять, те, за що вони загинули. А вони також за мене загинули, за свої родини.


Попередні випуски подкасту читайте та слухайте  ТУТ


Над подкастом також працювали:

  • Монтаж звуку — Євген Глібов
  • Обкладинка — Анастасія Рибакова
  • Текст — Мирослава Станкевич
  • Продюсерка проєкту — Ана Море

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

Теги: