Алла Кошляк: Я вчилася на економіці та журналістиці паралельно. Бо з першого разу на журналістику мене не взяли, не вистачило одного балу. Я знала, що я буду журналісткою. У війську у мене теж цікава історія. Я зі Збройних cил перевелася у Нацгвардію. Таке рідко трапляється.
У мене цікава географія. Якщо порахувати, у скількох містах я жила за ці півтора року, з десяток, мабуть, набереться. Це були зйомні стрьомні квартири, закинуті школи, санаторії, розбиті хати. Коли маю змогу попрацювати на ППД, я працюю з Дніпра. Коли треба щось безпосередньо з лінії фронту, їду туди. Усе залежить від задачі.
Алла Кошляк: У мене такий підхід — мені комфортніших умов не треба. Окремої кімнати мені виділяти не треба. Часто до жінок так ставляться в армії. Якщо ми кажемо за рівні можливості та права в армії, то і умови мають бути такими ж. Ти маєш бути з усіма на рівних.
Аліна Сарнацька: Вимагати цих умов неправильно. Але коли мені пропонують тепліший куточок, наприклад, я беру і кажу «дякую».
Алла Кошляк: Так, це звісно. Я не про це. Я про те, щоб приймати це як систему. «Жінки хай поживуть у кращих умовах, а потім ми будемо казати, що от вони у кращих умовах живуть».
Аліна Сарнацька: Так. Або коли не пускають жінок на бойові виїзди, а потім кажуть, що «от жінки не їздять на бойові виїзди». Дуже велике питання у цьому до командирів.
Алла Кошляк: Я дуже добре пам’ятаю 23 лютого 2022 року. Я весь тиждень до того тривожилася. Тоді працювала на радіо NV. Вся наша ефірна сітка вже повністю складалася з новин навколо війни. Ми всі ходили накручені.
23 ввечері я сходила в кіно, прогулялася пішки Києвом, мене відпустило, тривожність знизилася і я дуже гарно заснула. Прокинулася о 4 ранку від того, що дзвонили уже всі. І почалося. Я взяла свій тривожний рюкзачок, який у мене був спакований раніше, і пішла на роботу. Мені здалося це важливим на той момент. Треба інформувати людей.
Знайомі потім розповідали, що чули мої ефіри десь у підвалі в окупації. І це їх підтримувало. Це було відчуття справжньої класної роботи.
Слухайте також: «Самі не літаємо й іншим не даємо». Історія РЕБника
Аліна Сарнацька: Дуже заздрю тобі. Бо я не знала, що робити 24 лютого 2022 року. Це напевно єдиний день у житті, коли я максимально не знала куди піти та що робити. Що було далі?
Алла Кошляк: Далі мені здалося, що більше користі я зможу принести в Силах оборони. Комунікації — це добре прокачена моя навичка. І це важливо для Сил оборони з кількох причин. Люди погано вміють говорити між собою. Люди погано вміють слухати та доносити свої думки. Якщо і відбувається якась комунікація, вона абсолютно нелюдяна у тому плані, що написано та сказано так, щоб нічого не було зрозуміло. Мені здається, що чим більше людей дотичних до «медійки» долучаються до лав Сил оборони, тим більше шансів це змінити. Будь-яку реформу штовхати дуже важко. Треба, щоб більше людей з комунікацій йшло до Сил оборони та змінювали їх.
Я багато працювала з темою Революції Гідності, робила історію про Крим. Я ніколи не відмовлялася від небезпечної роботи, а потім втомилася в якийсь момент і абстрагувалася від війни. Мені було соромно за це. А потім начебто настав час повертати борги. Ну і взагалі-то в Конституції написано, що обов’язок кожної людини — захищати свою державу. І я пішла воювати.
Спочатку я пішла і стала на військовий облік. Це не було складно. Але вдалося не одразу. Це сталося у жовтні 2022 року.
Алла Кошляк: По-перше, я собі не належу. Я не можу вільно розпоряджатися своїм часом, пересуванням. Я маю все це погоджувати, звітувати.
Аліна Сарнацька: Як ти тримаєш «менталочку»?
Алла Кошляк: Коли я десь у цивілізації, я ходжу в басейн. До повномасштабного вторгнення я займалася плаванням. Хотіла навіть записатися на якийсь заплив. Босфор, наприклад. Марафон ще хотіла пробігти у 2022 році. Наївна. Ще я читаю. Після 24 лютого ця звичка у мене відпала. Відрубало. Мені було погано без неї. З дитинства читаю. І ще з музикою так було. Кілька місяців не могла її слухати. Зараз можу. І читати, і слухати. Якщо треба заснути, читаю Статут.
Алла Кошляк: Скільки треба буде. У якийсь момент я усвідомила, що треба просто прийняти цю нову реальність. І думати, як ти житимеш саме у ній. Найбільше мене лякає думка про те, що буде після закінчення війни та як з цим справитися.
Ми уже дуже травмоване суспільство. Як ми відбудуємо зруйновані соціальні зв’язки? Це мене лякає.
Попередні випуски подкасту читайте та слухайте ТУТ
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
Про радіо «Хартія», його програми та мету. Гість — Сергій Жадан, український письменник, креативний директор… Read More
Чому заповіт — це не тільки права та блага? Про це в етері Громадського радіо розповів Юрій… Read More
Тетяна Трощинська обговорює головні новини тижня з публіцистом Віталієм Портниковим. Read More
Заступник голови Координаційного центру з розвитку сімейного виховання та догляду дітей Микола Литвиненко розповідає в… Read More
Що відчуває дитина, коли втрачає близьки? Чого варто уникати, аби не травмувати ще більше? Про… Read More
На Херсонщині окупанти відбирають житло місцевих, навіть попри надані документи про право власності. Деталі розповів… Read More