Ми запитали у голови правління Центру громадянських свобод Олександри Матвйчук.
У цьому місяці буде рівно 6 місяців від моменту, коли президент Володимир Зеленський мав підписати або ветувати ухвалений Верховною Радою законопроєкт № 2689 про воєнних злочинців. Але цього не сталося.
Закон встановлює відповідальність за злочини проти людяності та різні склади воєнних злочинів у Кримінальному кодексі. «Цей документ допоможе відновити справедливість для жертв війни — включно з тими, які пережили жах підвалів «Ізоляції» у Донецьку», — кажуть правозахисники.
Ірина Сампан: Я правильно розумію, що якщо не буде прийнято цей закон, то через сім-вісім років тих, хто катував людей на початку війни, не можна буде притягнути до відповідальності?
Олександра Матвійчук: Це залежить від того, за якою статтею Кримінального кодексу проти них відкриті справи.
Ірина Сампан: Зараз це порушення звичаїв війни, так?
Олександра Матвійчук: Так, але ця стаття — №438 — мертва і не працює, тому що вона відсилає до міжнародних договорів, які підписала Україна. Уявіть собі, що звичайний український слідчий має знати близько 30 гаазьких і женевських конвенцій, бо в обвинувальному акті він має посилатися не на статтю у Кримінальному кодексі, а на норму цього міжнародного документу. Це абсолютно не наша правова практика, тому цю статтю 438 не застосовують.
А що застосовують натомість? Загальноординарні склади злочину. Наприклад, людина, яка добивала поранених на полі бою. Його робота на війні була у тому, що він вбивав поранених військових, а це воєнний злочин. Але він був засуджений до шести років позбавлення волі? Чому такий малий термін? А тому що його обвинуватили, і це не поодинокий випадок, за участь у незаконних збройних формуваннях, за торгівлю людьми, замість того, щоб казати, що він вбивав людей.
Ірина Сампан: Чому це не підпадає під умисне вбивство?
Олександра Матвійчук: Умисне вбивство — це теж загально кримінальний злочин. А умисне вбивство, вчинене в рамках збройного конфлікту, коли воно має таку характеристику, як, наприклад, вчинене в рамках політичного переслідування, тобто це вже говорить про якийсь масовий характер і тактику ведення війни, то це не просто умисне вбивство. Це воєнний злочин, який на відміну від умисного вбивства, не має терміну давності.
Ірина Сампан: На вашу думку, чому президент ніяк не може підписати це законопроєкт?
Олександра Матвійчук: Моя думка така: насправді їм байдуже. Для вищого керівництва проблема безкарності за воєнні злочини і за всі порушення прав людини на окупованих територіях просто не в пріоритеті. Вони розуміють, що з цим треба працювати, але це не підпадає під їхні топ-5 питань у порядку денному.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.