Валентина Троян: Хто залучений до створення цього музею?
Антон Дрбович: До його створення долучилися цілий ряд органів державної влади і громадських організацій. Якщо говорити про державні органи, то це Український інститут національної пам’яті, Представництво президента України в АРК, Офіс генпрокурора, Прокуратура АРК, Міністерство юстиції, Міністерство закордонних справ. Виконавцем проєкту був Центр дослідження безпекового середовища «Прометей» за фінансової підтримки фонду «Відродження».
Валентина Троян: Інформація у віртуальному музеї текстова чи, можливо, там є ще відео?
Антон Дрбович: Музей українською та англійською мовами і являє собою перелік різних історій конкретних осіб, або об’єктів — підприємств, громадських організацій тощо. Це текстовий виклад подій, але серед цього тексту є і відеоматеріали, і фотоматеріали, і посилання на соцмережі, і звукові файли, і посилання на документи. Відповідно, людина, читаючи цей текст, не втомлюється.
Валентина Троян: Які джерела інформації?
Антон Дрбович: Абсолютно різний набір джерел. Основний критерій відбору, що інформація має бути достовірною. Наприклад, є кейс про насильницьке зникнення Решата Аметова. Це один із перших демонстрантів у Криму, який у мирний спосіб протестував проти окупації півострову. Ця історія розказана так, що там є посилання на його Facebook, де він закликає всіх людей виходити і підтримати українську незалежність, потім є звіти міжнародних організацій, які говорять про злочини Росії в Криму, зокрема, про кейс Решата Аметова, є також посилання на сайти офіційних органів, наприклад, тодішньої Адміністрації президента, де відбувається нагородження його брата орденом «Золота зірка» — за Героя України.
Валентина Троян: Скільки вже таких кейсів у «музеї»?
Антон Дрбович: Наразі є 20 історій. Вони пов’язані із Кримом, але наступного року, сподіваюся, ми закінчимо і виставимо другий блок — про Донбас.
Логіка така, що через історію конкретної людини або, наприклад, захоплення конкретних об’єктів розказується історія людини чи обставини — якогось конкретного російського злочину. В підсумку йдеться про кількість подібних злочинів, здійснених росіянам на наших територіях. Тобто через конкретні історії, через долі конкретних людей ми виходимо на загальні явища, які викривають російські злочини в Криму.
Валентина Троян: Які були реакції на створення «музею» після презентації? В Україні, а, можливо, і російські відгуки до вас також доносилися?
Антон Дрбович: В Україні ми отримали велике схвалення цієї ідеї, що було дуже приємно. Стосовно Росії, то, коментуючи перші публікації, там, наприклад, вислів російська агресія вони брали у лапки. Навіть такі видання, які удають, що вони ліберальні, теж сприйняли наш «музей» вороже. Що стосується різних «помийок» типу «Росія 24» або Скобєєвої, то ми поки навіть не моніторили, думаю, в кінці місяця подивимося.
Цікава історія у тому, що ми протягом першого дня ми отримали статистику країн, які відвідують наш портал. Перша країна, звісно, Україна, друга — Росія. Далі йдуть США, Німеччина, Велика Британія, Польща, Чехія, Канада, Білорусь і Нідерланди.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS