Боєць Донбасу говорить про брак важкого озброєння і техніки – все, чим користується батальйон, захоплено в бою. Водночас велика кількість очільників підприємств оборонпрому не змінилася з часів Януковича і це турбує тих, хто в зоні АТО значно відчутніше, ніж політичні події та інтриги.
«Сьогодні, на жаль, не вдалося зв’язатися з нашими хлопцями, які перебувають в районі Іловайська. Вчора розмовляли, в принципі, ситуація більш-менш під контролем, вони тримаються.
В середу ми також туди рушаємо. Окрім батальйону «Донбас» в Іловайську знаходиться батальйон «Дніпро», також там є танкісти. Наскільки я знаю, вони знаходяться поруч і дуже добре координують свої дії. З нашого боку поки дуже активних дій немає, зараз просто тримають позиції.
Наш підрозділ знаходився ближче до Луганська у Попасне під Первомайськом. Там ми мали можливість кожного дня дивитися по тб новини. Але, знаєте, по великому рахунку, там новини вже не дуже когось турбують: політика, новини, міжнародні події. Це все на іншому плані. Дивимось, але в нас є «сьогодні» і є «завтра». Сьогодні – відпочинок, завтра – караул чи бій. Чи навпаки. Приблизно в межах таких двох діб і живемо.
Є на фронті озлоблення до політиків і нерозуміння дуже багатьох ситуацій. Наприклад, в нас є проблема, що дуже багато хлопців не оформлені в батальйоні. Тобто не мають жодних паперів. І з’ясувалося, що наша штатка у військовій частині 3027 Нацгвардії у Петрівцях повністю заповнена. Тобто 100 осіб, і всі оформлені. З них половина – це люди, яких ніхто ніколи не бачив і про них не чув. І вони стабільно отримують зарплату, бойові – це приблизно 4000 грн. на місяць. Можливо, вони просто сидять вдома, і на їх паспорти були оформлені всі ці папери, і хтось отримує їхню зарплатню. Порахуйте, 50 чоловік – це тільки одна рота, а в межах країни скільки військових частин не оформлені. Це конкретне питання до штабу цієї військової частини і командира частини. Ми завтра їдемо туди ставити це питання.
Перед тим, як їхати до складу батальйону, кожен боєць проходить комісію, перевірку, всі папери ми збираємо, здаємо у штаб, підписуємо контракти. Ми підписуємо два взірці контракту, і один нам мають повернути. Але у нас взагалі нічого немає.
Так сталося, що мене багато людей читає на facebook. Днями я отримав достовірну інформацію, що на сьогоднішній день кожен постачальник комплектуючих, прицілів тощо на заводи Збройних сил України платить відкати. В середньому вони сягають 30%. Майже всі керівники підприємств Укроборонпрому – це ті керівники, які були призначені за часів Януковича. Вже пройшло півроку, аїх ніхто не зняв. Раніше чи пізніше, ми збираємося і це питання поставити.
Нам дуже важко воювати. Йшов третій місяць боїв, а нам не давали жодного БТРу. А ми – штурмуючий підрозділ, ми штурмуємо міста і звільняємо їх. Коли нам нарешті видали три БТРи, то два з них взагалі не дійшли до лінії фронту. Це була списана техніка 60-70-х років. Добре, що одни трохи повоював. В нас немає важкої наступальної зброї, за три місяці. Нам держава не дає.
Всю важку наступальну зброю ми захоплюємо. Це дуже гарна техніка російського виробництва. Там є позначки російських заводів, папери, коли це бронетехніка, то є приписка до конкретної військової частини з переліком екіпажу і від повільних офіцерів.
Я особисто не бачив російських кадрових військовополонених, бо вони були захоплені у Донецькій області іншими підрозділами. Ми захоплювали місцевих сепаратистів або чеченів. Наприклад, зловили одного чоловіка, при ньому був паспорт. Дивимось – місто Грозне. Питаємо: що ти тут робиш? – та я в гості приїхав. Знімаємо футболку – у нього всі плечі в синцях, пальці обпечені. Плечі в синцях від прикладу. Завжди, коли ти міняєш зброю чи патрони, торкаєшся дула, коли йде бій, воно гаряче. Тому, відповідно, обпікаєш пальці.
Російських полонених обмінюють на українських полонених. Мені доводилося розмовляти з полоненими. Вони всі дуже різні. Є такі, яких я називаю зомбі. Вони думають, що ми їх у підвалах будемо підкормлювати гарно, щоб потім продати їхні органи. Ці люди дуже зазомбовані, такі речі абсолютно реальні. І вони не відмовляються їсти саме з тих причин. Є також категорія звичайних алкоголіків, яким давали автомат в руки, 200 гривень, пляшку, і вони реально стояли на блокпостах. Бо ми, як заходимо в місто, місцеві жителі одразу здають всіх сепаратистів. Є категорія тих, які місяць-два-три тому тільки вийшли з тюрми. Також є категорія наркоманів. Алкоголіки не кажуть нічого. Наркомани і в’язні, коли вже сидять в наручниках, трясуться, моляться на українську армію і вибачаються. Також є люди переконані. В принципі, вони ідуть на контакт. Ситуація змінюється за декілька днів, коли вони бачать, що їх ніхто не катує, не вбиває, тут нормальні люди, які розмовляють переважно російською мовою.
Втрати є досить великими. По нашому батальйону ця інформація абсолютно відкрита і ніким не приховується, бо нас небагато. Що стосується інших бригад, наприклад, коли я був проїздом у Слов’янську, зустрів хлопців з30-ої бригади. Вони розповіли, що їху строю було 78 чоловік з 4000. Але ще зарано говорити про якісь зменшені чи збільшені цифри, просто реальної можливості порахувати немає. Коли було оце пекло, скільки загинуло, скільки розбіглося по навколишніх полях, селах, скільки захоплено в полон – точної інформації немає. Це все буде зрозуміло з часом. Казати про те, що керівництво навмисне приховує цифри, не треба. Вони просто не ають можливості назвати справжні цифри, порахувати.
Після мого досвіду війни, відчуваю якісь зміни у собі. Трохи по-іншому починаєш ставитися до тих речей і фактів, про які чуєш. Я став більшим радикалом. Якщо раніше чув про якісь факти корупції, ну то корупція, то й корупція. Зараз- зовсім інша ситуація. Кожного дня гинуть хлопці, а люди, на яких висить по п’ять карних справ, маю на увазі керівників з часів Януковича, продовжують сидіти на своїх кріслах, їх ніхто не знімає, вони продовжують класти мільйони доларів собі до кишені. При тому, що абсолютно не зрозуміло, яка якість техніки, що ними випускається.єдине бажання – це просто розстрілювати таких людей. Це реально, є таке бажання. Зрозуміло, ніхто не буде приходити цілим батальйоном на Київ і розстрілювати чиновників,бо це буде анархія. Але таке бажання є і як з тим боротися… Ну, будемо дивитися далі по ситуації. Війна закінчиться і будемо тут наводити порядок.
Як приїжджаєш на ротацію з фронту, здається, потрапляєш в інший вимір,іншу реальність – мирне життя, люди ходять, усміхаються, лунає музика, якісь весілля, свята, феєрверки. Ти просто в шоці. Особливо перші два-три дні ти наче спиш. Але це нормально, тут мирне життя, люди мають радіти. Ми,в принципі, боремося за це мирне життя.
Щодо інших хлопців, то з деякими ситуація дуже важка. Особливо коли йдеться про важкопоранених, скалічених, без рук, ніг. Обов’язково має бути програма по їх реабілітації. Такі програми є у всіх країнах, які мали якісь конфлікти. Ми маємо переймати цей досвід. Наприклад. Нещодавно з хлопцями їздили у госпіталь до нашого бійця, який ще в Артемівську отримав поранення двох ніг. А він сам – легкоатлет, майстер спорту. Ви уявляєте, так? В принципі, людина вже ніколи не буде бігати, швидше за все. Слава Богу, хоча б ходити буде».
