Василю лише 23, на війні він майже півроку. Василь розвідник. Таких як він майже 100 чоловік у батальйоні спецпризначення, який за короткий час багато де встиг побувати. Василь попрохав, аби ми не казали назву його батальйону, але із задоволенням відповів на наші запитання. Як минає служба, які стосунки у батальйоні та чим допомагають волонтери солдатам з АТО, слухайте у нашому інтерв’ю.
Як часто до вашого батальйону приїздили волонтери, та що вони привозили?
Приїжджали часто, по можливості. В місяць було 2-3 рази приїзду, приїжджали афганці, які служили та допомагали нам, з області приїжджали. Привозили харчі, теплі речі, коли прийшла осінь, привозили нам спальники, каремати. Декілька разів вони самі питали що нам привезти, хлопці робили списки.
А держава якось допомагала вам, тобто збираються гроші на те, щоб купувати солдатам форму та інше?
Від держави нам один раз прибув комплект форми і все, більш не було нічого. Всі берці, навіть форма, яка на мені є – це все від волонтерів.
Скажи, а де саме ти служив, де бував?
Я був в Луганській області від початку і до сих пір, в основному біля міста Щастя.
Якщо повертатися до питання про волонтерів. Багато хто з них розповідають, що бійці, які знаходяться на фронті дуже цінують листи від дітей, їх привітання. Тобто звичайно, що солдати чекають на харчі, але ще більше на дитячі малюнки.
Правда. В основному багато хто розклеює ці листи, а хто в стопку збирає, в себе береже. Буває, що хтось надсилає малюнок, а біля нього підпис, це так зворушливо – не раз бачив, у хлопців сльози. От у мене є ленточка, вона зношена, але я викидати її не збираюсь.
А звідки вона в тебе?
Від дітей, діти її зробили. У мене є іконки, я їх у броник закинув, щоб берегли.
І як, допомагає?
Дякувати Богу, так.
Наскільки я знаю, ти зараз служиш а контрактом. Скажи, якщо повернути час назад – чи підписав би ти контракт знову, знаючи, що підеш на війну?
Так, пішов би. Зараз після того, що побачив я трохи втомився, перебував я там довгий час, а зараз хочу трошки відпочити. Все одно, коли це починалося, я не знав, що це таке, що я там мав би пережити, мені цього хотілося. Тому що всі ідуть за свою Батьківщину, за свою сім’ю, щоб їм жилося спокійно. Головне щоб те, що там відбувається, не перейшло на нашу землю.
А як до цього ставиться твоя родина?
Переживають, але всі ідуть. Якщо буде треба і батько мій піде. Але поки є така можливість, краще, щоб я один там був, так спокійніше для мене, я не буду переживати де мій батько та брат. Мама переживає, просить, щоб я частіше дзвонив, коли є така можливість. Не завжди так виходить, але я намагаюся.
Відкрий маленький секрет – чи всі у вашому батальйони з центральної та західної України?
Ні, є з Херсону, Києва, Чернігова.
І якою мовою ви спілкуєтесь?
Українською. Є суржик, але він завжди є. Буває і російська, але в основному українська.
Зараз Василь у короткій відпусці, але через декілька тижнів він знову повертається на схід, аби боронити свою країну.
Вікторія Луганська спеціально для «Громадського радіо». Слухайте. Думайте.
